Спів солістки Хмельницького муніципального естрадно-духового оркестру Марини УКРАЇНЕЦЬ — окраса святкових концертів міста, а ще стимул триматися для наших військових у зоні АТО. З нею — співачкою та волонтеркою наша розмова.
Спів солістки Хмельницького муніципального естрадно-духового оркестру Марини УКРАЇНЕЦЬ — окраса святкових концертів міста, а ще стимул триматися для наших військових у зоні АТО. З нею — співачкою та волонтеркою наша розмова.
t — Марино, ви — солістка естрадно-духового оркестру, як воно — виступати з такою лавиною живої музики?
— Мені дуже подобається. У колективі я вже п’ять років. Звичайно, співати з оркестром значно важче, ніж під фонограму, коли кожен звук відточений і передбачуваний. Але живий виступ значно емоційніший. Наживо виступають справжні артисти, тому мене це стимулює і надихає. Інколи не лише співаю, а й веду концерти.
Люблю свою роботу в оркестрі, ми — дружний колектив, якого любить публіка, який багато гастролює, нас знають і цінують навіть за кордоном. Свої виступи намагаємося робити якнайкращими.
t— Останнім часом руйнуєте стереотипи, що виступ оркестру — це виключно класичні мелодії.
— Так, нині наш репертуар дуже багатий. Тішимо публіку джазом, популярними світовими і вітчизняними хітами, народними піснями. Нещодавно навіть відіграли потужний рок-концерт, а ще передсвятковий ліричний. Кожен виступ надихає експериментувати й творити.
t— Вам особисто які пісні подобаються, певно, українські, бо ж і прізвище на це вказує?
— З початком війни в Україні навідріз відмовилася виконувати російськомовні пісні. Звичайно, композиції рідною мовою для мене є пріоритетними. Улюблених пісень дуже багато. Наприклад, пам’ятаю, як вмовляла, щоб оркестр знайшов партитуру і я виконала пісню Миколи Мозгового “Грай, музико моя”. І мрія збулася. Важко передати емоції під час виконання цього твору.
t— Для вас створюють пісні місцеві композитори?
— Є чимало митців, які співпрацюють з нашим оркестром. Серед них Микола Дорожко, якому нещодавно замовили пісню про Хмельницький. Нині її допрацьовуємо і вже наступного року чекайте прем’єру.
t— На сцені ви завжди справжня зірка, з сильним вокалом, у блискучому концертному костюмі. Про свій сценічний вигляд турбуєтеся самі чи хтось вам у цьому допомагає?
— Бог нагородив не тільки музичним талантом, а й вмінням помічати, що модно і що мені личить, розумінням, який образ підійде під певну музичну композицію. У нашому місті бути гарно одягненим під час виступу, мати ошатну зачіску та вдалий макіяж зазвичай завдання самого артиста.
t— Ніколи не думали про велику сцену, наприклад, про підкорення столиці?
— Як і в більшості молодих артистів, звичайно, маю амбіції щодо підкорення всеукраїнської сцени. Все це дуже важливо для артиста. Але, коли настала війна, думка про кар’єру стала другорядною, усі сили спрямовані на підтримку військових, поранених, хворих дітей.
t— Найчастіше співаєте у складі “Мистецької сотні “Гайдамаки”. Чия ініціатива створення цієї громадської організації?
— Ініціатива спільна. Кілька творчих людей, споріднених душ об’єдналися на волонтерських засадах у квітні 2014 року. Зрозуміли, що мусимо щось робити, аби підтримати наших захисників. Взяли свою музичну зброю до рук і почали власну війну проти ворога: підтримуємо дух наших бійців на концертах у військових штабах, шпиталях, беремо участь у благодійних проектах, підтримуємо сім’ї загиблих воїнів, а нині й онкохворих дітей, вихованців дитячих будинків.
t— Як вам, тендітній дівчині, бувати в АТО, ще й там веселити військових?
— Спочатку було важко, але з часом це загартовує. Жахіття, які відбуваються на сході країни, навіть злять і це спонукає на активнішу роботу.
t— Що вселяє вам оптимізм?
— Віра в перемогу і мир! А ще дуже тішить, коли вже вдома зустрічаєш людину, яка впізнає і каже, що бачилися в АТО, маємо спільні фото, залишилися диски з нашими піснями. І ця людина — жива-здорова, повна сил. Приємно, коли бійці дякують за підтримку.
Якось військовий розповів мені, коли друга вбили на війні, йому хотілося кинутись у бій під кулі, аби відомстити, прирікши себе на вірну смерть. Але після нашого приїзду, спілкування і пісень отямився. Захотілося побачити маму, рідну домівку.
t— Розкрийте секрет: правда, що нестрах перед горем війни подарував вам велике кохання?
— Так, життя продовжується. Нещодавно я вийшла заміж за “односотника” Сашка Попова. Познайомилися ми під час поїздки в АТО.
t— Маєте ще одну найдорожчу людину — сина. Як йому вдається без сліз відпускати маму на війну?
— Синочок залишається з бабусею. Він ставиться до всього з розумінням, вже звик, що мама — волонтер, а батько — учасник АТО. Відчуває, що все з нами буде добре. Коли запитали сина в школі, чого хоче найбільше, сказав: “Миру!”.
t— На свята збираєтеся в зону АТО?
— Зазвичай перед Новим роком їдемо не тільки на Схід, а й відвідуємо дитячі будинки, інтернати. Гадаю, так буде і цьогоріч.
t— За вашу благодійницьку діяльність маєте подяки від влади?
— Найбільша подяка для нас від пересічних людей. Але, звісно, було приємно, коли “Мистецьку сотню “Гайдамаки” оцінили на державному рівні. Зокрема, в національному конкурсі “Благодійна Україна-2015” наше об’єднання посіло друге місце в номінації “Благодійник — неурядова організація (спільнота)”. У “Благодійній Україні-2016” отримали перше місце у номінації “Благодійність у культурі та мистецтві”. Маємо подяки і від міської влади.
t— У вас такий багатий репертуар пісень, які виконуєте з оркестром та в складі “Гайдамаків”, хотілося б створити власний альбом?
— Поки про це тільки мрію, адже благодійницька діяльність забирає всі сили й увагу.
t— Що побажаєте хмельничанам з нагоди новорічних свят?
— У складний для України час зичу не бути байдужими і не вдавати, що все страшне відбувається десь, а не з нами. Допомагайте тим, хто цього потребує. Усім — щастя, здоров’я, миру на рідній землі!
Розмовляла Ірина САЛІЙ