Серед розмаїття вітчизняних партійних проектів мене завжди зачіпали ті, у назві яких є такі узагальнюючі слова-орієнтири, як-от “Відродження” чи, скажімо, претензійні натяки на всенародну масовість.
Візьмімо для прикладу партійний проект з однойменною назвою “Відродження”, який, як відомо, виник свого часу адміністративним шляхом на базі Укрзалізниці. До нього долучили згодом усіх транспортників, а вже після Майдану він почав претендувати на роль політичної партії загальнонаціонального значення. До речі, саме тут знайшли нині прихисток немало колишніх регіоналів та дискредитованих співпрацею з режимом Януковича діячів. Таких фейкових політпроектів у нашому списку з-понад 300 партій хоч відбавляй. І все ж, що прагнуть відродити вождики цієї партії та їм подібні діячі, які у назви своїх політпроектів вписують такі багатообіцяючі орієнтири? Адже шлях до відродження чогось, як ми маємо розуміти, передбачає такий стан суспільства, країни, який мав би існувати колись і до якого люди, які об’єднуються навколо цієї ідеї, прагнуть. Тож що, скажімо, береться відроджувати доволі різношерсна команда парт-проекту “Відродження”, які ідеали сповідує, взявши їх з нашого, якщо, звичайно, з нашого, минулого? Де, у якій історичній суспільній формації для них криється цей ідеал? Думаю, на ці питання ніхто там не зможе дати переконливу відповідь, хоча, якщо оцінювати справи цього партсередовища не за словами, а за ділами, то їм, мабуть, найкомфортніше жилося за часів Кучми й Януковича, хоча й період президенства Ющенка для таких сумнівних політпроектів був не з гірших. А от як їм вдалося втриматися на політичному плаву вже після Майдану, та так, що ніхто з її лідерів не загримів за грати, це вже питання до нинішнього політичного керівництва країни.
Зрозуміло, що мені можна закинути з цього приводу, що, мовляв, не одні вони такі і не обов’язково шукати подібні штучні політпроекти лише серед тих, хто співпрацював з режимом Януковича. Погоджуся, що і в державницькому середовищі таких партпроектів вистачає. Ось, наприклад, хто у нашій області індентифікує нині якимись конкретними справами чи відомими особистостями фаворита останніх парламентськиїх виборів — партію “Народний фронт”? Подібна ситуація і з президенською партією “БПП — “Солідарність”, яка нині сформувала владну піраміду в області, проте активністю не відзначається. Он нині розкручується під вибори, вочевидь, новий політпроект “Рух нових сил”, який використовує звичну політтехнологію нібито боротьби з корупцією. А що вже казати про партії конкретних олігархів на кшталт “Укропу”, про наші вождистські та іменні партії, які всі разом практично деідеологізували за незначним винятком національний політикум, не кажучи про наших політичних маргіналів.
До чого веду? Маємо говорити нині не про відродження, а про народження нової якості в українській політиці, де на зміну дискредитованим політпроектам повинні прийти ідеологічні партії, які виборець впізнаватиме не за обличчями лідерів, а віддаватиме перевагу їхнім програмам та зрозумілим ідеям, які вони несуть у наше суспільство.
Богдан ТЕЛЕНЬКО