З нашого досьє
Народився 26 жовтня 1974 року.
Закінчив Чернівецький державний університет, спеціальність — правознавство, Українську академію банківської справи Національного банку України, спеціальність — банківська справа.
Кандидат юридичних наук (захищена дисертація “Правовий статус державних банків України”).
З 2000 року в Ощадбанку займав керівні посади в юридичному управлінні, департаменті правового забезпечення.
З 2003 по 2007 рік обіймав посаду першого заступника голови правління Ощадбанку.
З грудня 2004 року по травень 2005 року виконував обов’язки голови правління Ощадбанку.
З 2006 по 2009 рік — член наглядових рад відкритого акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” та відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”.
З березня по травень 2007 року — перший заступник голови правління ВАТ “Укрексімбанк”.
Народний депутат VII скликання від фракції “Батьківщина”, був першим заступником голови комітету Верховної Ради України з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради.
З березня 2014 року — голова правління АТ “Ощадбанк”.
Пріоритети
й перекоси
— Андрію Григоровичу, топ-тема останніх тижнів не лише на фінансовому ринку — відставка голови НБУ та пошук нового кандидата на цю посаду. Не відволікаючись на персоналії, які пріоритетні завдання ви виокремили б для нового керівника Національного банку?
— Головним пріоритетом, поза сумнівом, має стати відновлення банківського кредитування. Зверніть увагу на підсумки роботи банківської системи за перший квартал: зниження обсягу кредитного портфеля юридичних осіб та обсяг вкладень банків у депозитні сертифікати НБУ — цифра перевищує 40 мільярдів гривень при дохідності на рівні облікової ставки й нульовому ризику. Причому найсуттєвіші вкладення у державних і найбільших іноземних банків, тобто в докапіталізованих установах. Це свідчить про те, що з проблемою ліквідності банківська система успішно впоралася, завдання із докапіталізації практично виконала, але до виконання своєї безпосередньої функції — кредитування економіки, не взялася. Хоча певне пожвавлення на ринку кредитування вже спостерігається.
— Що ви маєте на увазі?
— Я говорю про те, що масово зростає кеш-кредитування фізичних осіб при системному скороченні портфелів юридичних осіб, недостатній активності сегментів малого й середнього бізнесу та практично повній відсутності іпотеки. Кредитування великого й середнього корпоративу — це робочі місця, експорт, валютна виручка, розвиток внутрішнього ринку тощо. Кеш-кредитування — це, безумовно, нормальний банківський бізнес… Але це насамперед імпорт споживчих товарів, а отже, експорт робочих місць, а не розвиток внутрішнього потенціалу, це попит на валюту та інше.
— Пам’ятаєте, як говорив екс-голова НБУ Володимир Стельмах: “Банки різні потрібні, банки різні важливі!”. Як, напевно, і різні види кредитування, тільки цивілізованого.
— Ми всі в одному човні. Банківська система, захоплена кеш-кредитуванням і вкладеннями в держпапери, — це шлях у нікуди. Глухий кут з погляду інтересів країни. Без повнокровного кредитування ми, якщо хочете, продовжуємо платити за кризу. Тобто, з одного боку, держава вже заплатила за те, щоб очистити ринок і вивести з нього через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 90 банків, заплативши за їхніми зобов’язаннями перед вкладниками, та й то не всім… З іншого боку, ми продовжуємо платити за кризу, бо чи не головним (якщо не найголовнішим) дохідним активом банків, що залишилися, є ОВДП і депозитні сертифікати НБУ. Банки, що не кредитують, — це не банки. Головним джерелом для заробітку і банків, і інших платників податків, і держави має бути зростаюча економіка. Тому новий голова НБУ має за будь-яку ціну запустити в ній продуктивний і ефективний кредитний механізм.
— Ви бачите для цього реальні передумови? Вважаєте, що кредитно-грошова політика НБУ цьому сприяє?
— Так, бачу, причому чимало. По-перше, НБУ вже неодноразово знижував облікову ставку, а з нею поступово падає і вартість ресурсів для економіки. По-друге, кредитний ринок на сьогодні уже почав оживати, і ця тенденція відчувається дедалі сильніше, сподіваюся скоро побачити її в портфельних цифрах, а не просто на рівні відчуття. Поки що основна кредитна підтримка української економіки — це держбанки, без цього корпоративний кредитний портфель системи виглядав би дуже блідо, і цього недостатньо. По-третє, банки не просто на низькому старті, а вже почали забіг і жорстку конкуренцію за хорошого позичальника. Якісний клієнт може вибирати з кредитних пропозицій різних банків, і сьогодні 16-17% за гривнею дедалі частіше з’являються в заявках. Банківська система сьогодні — це вже досить зміцнілий організм, що вийшов з коматозного стану після інтенсивної, часто експериментальної та, хочу віддати належне, сміливої терапії.
— Повернімося до позичальника. Погодьтеся, якісних позичальників на ринку сьогодні небагато. Для пересічних потенційних позичальників вартість ресурсів усе ж таки поки що залишається на позамежному рівні.
— А чому ви вважаєте, що пересічний потенційний позичальник має відрізнятися від якісного? Моя відповідь: не має. Треба вміти не тільки взяти, а й обслужити, забезпечити та повернути залучені в кредит кошти. Пересічний потенційний позичальник не повинен перетворитися на пересічного проблемного. І знову це комплексне завдання для всіх.
— Коли заходить мова про необхідність вирішити в Україні якесь комплексне завдання за участю різних відомств, одразу стає якось сумно від відчуття безнадії…
— Усе насправді не так складно. Просто кожен має чітко розуміти свою роль і завдання, виконуючи їх на своєму місці. Державна політика має точно визначати пріоритети, точки зростання й механізми стимулювання, підтримки (програма енергомодернізації житла “теплі кредити” — чудовий приклад, АПК, МСБ, бізнес-інкубатори). Муніципалітети — не сидіти на мільярдах у депозитах, які, у свою чергу, розміщені в держпапери, а давати роботу й замовлення підприємцям, реалізовувати програми соціально-економічного розвитку міст, регіонів. Децентралізація дає ефект, але муніципалітети зобов’язані навчитися з цими грошима працювати. Це колосальний ресурс: торік на депозитних рахунках муніципалітетів пролежали майже 14 мільярдів гривень. Ну, а підприємцям потрібно вчитися працювати цивілізовано, по-європейськи, брати участь у тендерах, займатися бізнес-плануванням, маркетингом, просуванням. Запевняю, що кредитна заявка, підкріплена добре продуманою бізнес-стратегією, плануванням і глибоким розумінням питання з боку менеджменту й бенефіціара, обов’язково матиме відгук у банку.
— А для самих банків? Свою роль ви чітко розумієте?
— Для банків, зокрема державних, — дзеркалити пріоритети державної економічної політики і не допускати контрпродуктивної конкуренції, пам’ятаючи про рентабельність капіталу та працюючи над підвищенням акціонерної вартості — приватизація не за горами.
Загрози й
можливості
монополії
— Стосовно часу й цифр. Приватизація держбанків — дуже важливе питання, яке і міністр фінансів, і голова НБУ в один голос називають пріоритетним. Але за фактом відбувається поки що все навпаки, і держбанки сьогодні — це вже понад 50% банківської системи…
— 55% за активами, майже 51% депозитного портфеля юридичних осіб і 61% — фізичних. Припускаю, що ці показники зростатимуть.
— Саме так! І ціна питання — уже навіть не десятки, а сотні мільярдів не лише витрачених на капіталізацію, а й сукупно контрольованих держбанками. А результат який? Минуло майже півроку після входження “Привату” до “держклубу”. Хто визначає політику поведінки держбанків на ринку, чи є взагалі якась політика, стратегія? Адже щодо раніше прийнятого її варіанта фактор Приватбанку, очевидно, сплутав усі карти.
— Давайте по черзі. По-перше, питання про те, якою має бути стратегія реформування держбанків, було поставлене не п’ять місяців тому. Над відповідним документом спільно працювали Мінфін, держбанки й МФО весь 2015 рік. Підсумок: уряд Яценюка схвалив стратегію в лютому 2016-го, і держбанки взялися за її імплементацію. Для “Ощаду” це означало таке: стратегія розвитку банку була актуалізована, виходячи з пріоритетів діяльності, сформульованих акціонером-урядом, ми активізували роботу з нашими партнерами з ЄБРР. Результатом цієї роботи став успішний дью-дилідженс банку і підписання ряду угод з ЄБРР, ключова з яких — Меморандум про стратегічне партнерство. Наша діяльність повністю підпорядкована логіці трансформації та розвитку банку, закріпленій у дорожній карті, з чіткими квартальними маяками й КРІ. Комерційними пріоритетами в корпоративному сегменті визначені енергетика, інфраструктурні проекти, агропромисловий комплекс. Малий і середній бізнес як магістральний напрям, реформування мережі філій. Ми працюємо над підвищенням акціонерної вартості банку, його інвестиційною привабливістю і перспективою залучення ЄБРР як акціонера. Скажіть, що зайве в цьому порядку денному для моєї команди? І як фактор “Привату” має змінити цю систему пріоритетів у нашій стратегії? Моя відповідь: жодних фундаментальних змін у стратегії розвитку Ощадбанку не буде. Іншими словами, у нас є маршрут, і ми чітко розуміємо, що маємо зробити, де і чия зона відповідальності: уряду, Мінфіну, НБУ, наглядової ради й правління “Ощаду”.
— Але це ваша — Ощадбанку стратегія. На жаль, вона не дає відповіді на запитання, що держава має намір зробити з контрольним пакетом банківської системи і як планує поводитися на ринку. І деклараціями тут не обійтися, адже навіть міністр фінансів говорить, що бачить проблему контрпродуктивної конкуренції “Ощаду” і “Привату”.
— Розширення присутності держави в банківському секторі було вимушеним. Від цього нікому не комфортно й, зокрема, мені, оскільки всім очевидно, що більше половини системи — це вже перебір. Це нова реальність, до якої нам усім ще треба адаптуватися. Але, якщо вже ця реальність відбулася, то нею можна й треба скористатися.
— То про які можливості, що відкриває домінування держбанків, ідеться?
— Щоб відповідь була зрозумілішою, згадаймо ще досить свіжі в пам’яті події. Шляхом націоналізації найбільших системних комерційних банків у 2008-2009 роках пішли такі розвинені країни, як Велика Британія, Нідерланди, Ісландія, Люксембург. Націоналізовані банки одразу ж переорієнтувалися на внутрішні ринки через відсутність довіри на ринках міжнародних. Можливо, це підказка для нас, що державний банкінг — найпотужніший інструмент для перезапуску й стимулювання економіки. А далі, у середньостроковій перспективі, необхідно шукати інвестора та виставляти на приватизацію пакети акцій очищених і зростаючих держбанків. При цьому приватизація банків саме на етапі економічного зростання — це додатковий імпульс для розвитку й банківського сектора, і економіки в цілому. Для держави це унікальна можливість виштовхнути економіку на нову орбіту, виконавши при цьому всі міжнародні зобов’язання.
— Давайте від теорії перейдемо до суті: наскільки це ринкова практика, коли, зібравшись “попити кави”, чотири голови правління держбанків вирішили порегулювати ринок і стрімко опустити депозитні ставки? Хіба це не змова?
— Ви помиляєтесь. Це не змова, а навпаки, розумна економічна політика. Чому держава не повинна коригувати й координувати кредитну політику держбанків, щоб знизити вартість ресурсів в економіці? Повинна. “Ощад”, зі свого боку, після знижень облікової ставки НБУ щоразу привселюдно повідомляв про зниження своїх відсоткових ставок, саме виходячи із ситуації на ринку. Та якщо при зниженні облікової ставки НБУ до 14% у конкуренції за кошти муніципалітетів держбанки пропонують ставки на рівні до 20% річних, то я вважаю за доцільне запросити за один стіл трьох колег — керівників держбанків. Щоб усім їм сказати: “Хлопці, а погляньмо, чи все в нас добре, якщо ми даємо 20% річних за депозитами муніципалітету? На кого працює така ставка? Можу сказати, проти кого вона працює, — проти всіх учасників процесу. Проти держбанків, проти держави як їхнього акціонера, проти самого ж муніципалітету і його громади. Ми зобов’язані цю ситуацію розкрити і сказати, що це неправильно.
Суди-
пересуди
— Але ж маховик кредитування не крутиться не лише через дорожнечу ресурсів…
— Це одна з головних причин. Але дійсно, є низка інших стримуючих чинників. Відсутність ефективного захисту прав кредиторів і порядку в судовій системі. І це ще один системний виклик, з яким, на мою думку, зобов’язаний працювати новий голова Нацбанку. Це те, що нині не просто заважає далі рухатися, а не дає дихати.
— Ви вважаєте, що наведенням ладу в судах повинен займатися Нацбанк?
— Я вважаю, що це завдання для всієї влади, і голова Нацбанку у взаємодії з банківським співтовариством має всі передумови виступити одним із ключових лобістів і модератором процесу. У банків накопичено колосальний портфель проблемної заборгованості через розчищення банківської системи, через дефолти позичальників. Ці питання практично повністю перекочували в зону відповідальності судової й правоохоронної систем.
Тому те, що нині потребує першочергової уваги нового голови НБУ й усього банківського співтовариства, — це судова система, захист прав кредиторів.
— Ви вірите в таке співробітництво?
— Вірю. Наприклад, закон про фінансову реструктуризацію, який потрібен усій банківській системі, написано за особистої участі та співробітництва експертів НБУ і, зокрема, нашого банку. Це був один із пріоритетів на 2016 рік. Саме тому в нас є тепер закон, що створює хорошу перспективу для розчищення балансів від токсичних активів.
— Але ж закон, про який ви говорите, не працює.
— Не згоден. Підготовчий етап запуску завершено. Всі механізми вибудувано. 3 квітня цього року створений при НАБУ Секретаріат фінансової реструктуризації офіційно повідомив про початок роботи й прийом заявок.
— Ви зазначаєте, що велика проблема банків — наведення ладу в судах. Валерія Гонтарева, як нам здається, демонстративно відсторонялася від цієї місії.
— Тоді в голови Національного банку України була інша історична місія. Валерія Гонтарева в силу об’єктивних обставин мала бути опонентом тієї старої банківської системи, бо вона, прийнявши пропозицію обійняти цю посаду, фактично одержала квиток на війну. А тепер новий голова НБУ заступає на посаду в іншому контексті — нейтральному.
Це чудовий привід і задати тональність правильну, і пролобіювати потрібний порядок денний, консолідувавши навколо себе банківське співтовариство.
Уся невдячна робота керівника Національного банку України залишилася в минулому, тепер має бути спільна робота, яка потрібна для вирішення проблем нового порядку.
Новий
рівень
— І що ж це за проблеми?
— Ще один виклик для всіх нас: НБУ, Мінфіну, уряду й державного банківського сектора — слід створити нарешті фінансову компанію, яка візьме на себе роботу з токсичними активами на балансах банків. Оскільки вони не тільки заважають нам розвиватися, а й продукують дуже серйозні нові ризики. Ви пам’ятайте 2014 рік? Тільки по Криму наш банк зазнав безпрецедентних прямих збитків у розмірі майже 12 мільярдів гривень. Пов’язані з Кримом збитки доводиться покривати й тепер, оскільки більшу частину наших кримських активів було номіновано в доларах і євро. У результаті курсова різниця, що виникає при девальвації, призводить до необхідності нового доформування резервів.
— Ви кажете, що кримські активи втрачено. Проте Ощадбанк робив дуже гучні заяви щодо судових претензій до РФ, за рахунок яких мав намір компенсувати ці втрати. Виходить, це була просто піар-акція?
— Категорично, ні. Є факт: унаслідок окупації й анексії Криму Російською Федерацією повністю втрачено бізнес Ощадбанку в Криму. Ми цей збиток оцінили, довели і захистили під час судових слухань у Міжнародному комерційному трибуналі. Сума оцінки — від 1,1 до 1,45 мільярда доларів.
— Процес якось рухається? Чи можна розраховувати, що бодай щось відшкодують і коли?
— Бачите ті коробки з документами в кутку кімнати (показує)? Один метр 70 см заввишки, понад 30 тисяч сторінок. Це — і позов, і доказова база, і оцінка збитку, і висновки експертів. Усе, що доводить обґрунтованість наших вимог про відшкодування мільярдного збитку, пов’язаного з грабежем, учиненим Росією в Криму. Коли мені занесли кінцеву версію перед відправленням у Міжнародний комерційний трибунал, я попросив її тут залишити як нагадування та, якщо хочете, предмет гордості: “Ощад” — поки що єдина приналежна державі компанія, яка підготувала повну позовну заяву й пройшла етап судових слухань.
— Може, це тільки імітація діяльності?
— Імітація? У вас язик не повернувся би так сказати, якби ви знали, скільки до цього вже докладено зусиль і як процесу віддалася вся наша команда, включаючи юридичних радників.
— Коли очікувати остаточного судового рішення?
— Не знаю. Процес багато в чому безпрецедентний у всіх сенсах, тож навряд чи тут можна розраховувати на швидке рішення. Було проведено дуже глибокі, безпрецедентні дослідження в сфері міжнародного права, російського й українського законодавств. Ми до цього процесу готувалися три роки. Тому я точно не називав би це імітацією. Я з великою повагою ставлюся й до Міжнародного трибуналу, і до існуючої процедури. Нехай витрачають стільки часу, скільки треба, щоб розібратися в цьому складному безпрецедентному процесі.
— Будемо чекати й сподіватися, а поки що перейдімо до більш приземлених матерій. Яка у вас сума непокритого ризику за валютними кредитами?
— Усі покриті капіталом і резервами на сьогодні.
— Ваш капітал вноситься індексованими облігаціями, це дає можливість якось захиститися від валютного ризику?
— Так. Це захист, який допомагає нам компенсувати валютні ризики переоцінки валютної позиції. У капітал банку внесено держоблігації внутрішньої позики, індексовані на курс. Тобто цей механізм містить дериватив, що дає змогу захеджирувати валютний ризик.
— Виходить, ви просто переклали значну частину ризику девальвації на державу?
— Це — зворотний бік медалі. І саме тому ми хочемо якомога швидше вирішити проблему, яка генерує цей ризик для нас і для бюджету. І це рішення — агентство з роботи з поганими активами й механізм фінансової реструктуризації.
— Чи не вважаєте ви, що дивитеся на вирішення цієї проблеми тільки зі своєї дзвіниці: банку слід очистити власний баланс, і йому стане добре. Але якщо ви, професійний кредитор, який видавав ці позички, який усе про них знає, який працював із цими позичальниками, не можете їх стягнути, то як їх стягне агентство? Досвід Фонду гарантування — поки що невтішний.
— Особиста дзвіниця? Це так ви називаєте державні банки, на частку яких припадає понад половина активів усієї системи?
— Коли вже на те пішло, то чому тільки державні? Чому не всі комерційні банки?
— Я думаю, що більшість комерційних банків із цією справою вже впоралися. Вони так чи інакше вже списали свої найпроблемніші активи — на материнські компанії, зробили заліки, прийняли в погашення майно, корпоративні права, використали механізми зворотного викупу… Їм були доступні інструменти очищення балансу, які не доступні державним банкам.
— А ті, хто не впорався, уже не на ринку… Держбанки, визнаймо, залишилися на ньому тільки завдяки підтримці держави.
— На ринку залишилися банки, яких підтримали акціонери, виконавши програму капіталізації. Я не знаю жодного банку, якому не знадобилася б докапіталізація. І держбанки — не виняток. Усі банки, що пройшли кризу, вистояли завдяки акціонерам. Наш акціонер — держава. Обсяги докапіталізації пов’язані зі знецінюванням активів, дефолтами, а в нашому випадку — ще і з безпрецедентними втратами в Криму й Донбасі. Усі проблеми, які є в нашому балансі, — це активи, сформовані до 2014 року. І цей баласт безнадійної заборгованості — важка ноша.
— А де гарантії, що, позбувшись цього баласту, ви не розпочнете одразу створювати й плодити новий, просто до певного часу непомітний?
— У банку вже цілком інші ризик-правила й процедури, міжнародні стандарти звітності. Наша кредитна політика змінилася, вона, зокрема, була оцінена ЄБРР. І я сподіваюся, що рішення щодо проблемних активів тільки підсилить зацікавленість ЄБРР у партнерстві з “Ощадом”. Тому що ми покажемо їм чудові результати не лише з роздробу, в якому ми вже не боремося за лідерство, а є лідерами, а й по МСБ. У нас у режимі 24/7 працює команда з Франкфуртської бізнес-школи в рамках нашого спільного проекту з кредитування. Ми разом будуємо ефективну “кредитну адміністрацію”, працюємо в регіональних управліннях. І в мене досить оптимістичні очікування.
— Тоді назвіть період, через який, за умови прийняття відповідних законодавчих змін, можна очікувати, що ЄБРР стане акціонером Ощадбанку.
— Ми одержали однозначне підтвердження від ЄБРР, що, попри зміни банківського ландшафту, зацікавленість у співробітництві з Ощадбанком у них зберігається, і ми рухаємося відповідно до запланованих раніше домовленостей. Але для цього, як ви абсолютно правильно зазначили, треба прийняти певний пакет законів. Думаю, що вже впродовж 6-9 місяців після їхнього ухвалення ми закінчимо остаточно підготовку до продажу міноритарного пакета акцій, не менше 20%.
— Чому, як ви вважаєте, необхідні законодавчі зміни, які фігурують навіть у Меморандумі з МВФ, не приймаються вже рік, якщо не більше?
— Наскільки мені відомо, законопроекти, про які ви кажете, уже готові й на виході. На терміни внесення вплинула, швидше за все, націоналізація “Привату”, після якої й законопроект, і стратегію розвитку держбанків об’єктивно необхідно було переглянути. Наскільки я розумію, нині вже бачення на рівні концепції визначено.
— Тоді одразу запитання: чи вважаєте ви за доцільне конкурувати в роздробі з Приватбанком?
— Вважаю. Ми конкуруємо з ним останні три роки, і в нас непогано, до речі, виходить. Чому б нам не продовжувати?
— А може, все-таки було б ефективніше приєднати ваш роздріб до “Привату”? Є ж така думка.
— Це дурість. Розглядати цей варіант безглуздо. В “Ощаду” є конкретні результати, які підтверджують наші бізнес-перспективи. Це лідерство в картковому сегменті та торговельному еквайрінгу, у зарплатних проектах, у яких уже понад 50% — це компанії не державного, а комерційного сектора; лідерство в роздрібному кредитуванні за програмою енергоефективності — вісім із десяти “теплих” кредитів видано “Ощадом”. У нас другий за функціоналом, надійністю та зручністю онлайн-банкінг і багато чого іншого. Приєднувати когось кудись — таке питання на порядку денному не стоїть.
— Однак ви більше корпоративний банк, ніж ощадний.
— Та ми ніколи й не були класичним ощадним банком з погляду питомої ваги депозитів фізичних осіб. У нас нині викристалізовується стратегія розвитку “Ощаду” як універсального банку. Ми вже ефективно працюємо в універсальному форматі, стрімко розвиваючи роздріб. Ми за операційним доходом сьогодні №1. Модернізуємо мережу, відкрили 500 нових відділень і рухаємося далі. Два роки поспіль лідируємо за приростом депозитів фізичних осіб. По комісійному доходу вийшли на друге місце на ринку.
— Результати діяльності Ощадбанку за минулий рік уже опубліковані. Які показники вважаєте головними?
— 8,2 мільярда гривень операційного доходу, 468 мільйонів — чистого прибутку 2016-го, у першому кварталі 2017 року — 158,3 мільйона гривень.
— З приводу вашої операційної діяльності та комісій за платежі в касах. Тарифи на розрахунково-касове обслуговування ви запровадили, щоб операційним прибутком хвалитися?
— Дякую за запитання. Стаття 53 ЗУ “Про банки та банківську діяльність” забороняє нам надавати послуги нижче за їхню собівартість.
— І ви багато років порушували закон?
— Ні, закон ми не порушували. Є певна сума, яка нам компенсувалася постачальниками послуг, але через те, що зросли операційні витрати на надання послуг, вона не покриває витрат. Тому ми були змушені запровадити найнижчу на ринку комісію в 3 гривні. До цього моменту ми були єдиним банком у країні, який не стягував плату за обслуговування в касі. Навіть “Укрпошта”, будучи держструктурою, бере відповідну комісію й навіть її підвищила. Але ми розуміємо, що на нас більша частина комунальних платежів, і є певна соціальна функція.
— Саме одна з тих соціальних функцій, заради яких існують держбанки.
— Та сама “Укрпошта”, на яку теж покладено соціальні функції, створила, наприклад, нам чимало проблем, просто відмовившись приймати в Києві комунальні платежі з 1 січня 2017-го, у розпал опалювального сезону. І додаткових 100 тисяч їхніх клієнтів ринули до нас у відділення.
— А ви їх зустріли трьома гривнями.
— У цьому й річ, що ні! Ми ще два місяці комісії не запроваджували, чекали закінчення опалювального сезону, максимально прискорювали розширення альтернативних каналів. Це важливо, ми не відмовилися приймати, ми дали безплатну альтернативу в дистанційних каналах обслуговування, при цьому поставили найнижчий тариф на платежі в касах. Понад те, пенсіонери — клієнти банку, як і раніше, можуть не платити комісії при звичній для них оплаті в касах карткою банку. Інших готові навчати, переводити в дистанційні канали — веб-банкінг, інформаційно-платіжні термінали. Та якщо ви все одно волієте користуватися послугами каси, попри можливість оплатити безплатно за дистанційними каналами, то заплатити доведеться. У 2014 році частка проведених операцій у касі була 78%, а по віддалених каналах — 22%. Сьогодні ця пропорція 50/50! Половина проведених операцій уже в дистанційних каналах. Кількість активних клієнтів “Ощад 24/7” з 400 тисяч у 2015-му збільшилася до 1,5 мільйона осіб на початок 2017-го. Ми другий банк у країні за кількістю клієнтів, які обслуговуються через Інтернет і мобільний банкінг! Отже, переконаний, ми зможемо розвантажити мережу, вирішити проблему черг і створити комфорт для обслуговування наших клієнтів. Ми вже довели, що можемо змінюватися, змінюємося та будемо змінюватися й надалі.
За матеріалами інтерв’ю Андрія Пишного для “Дзеркала тижня”. Скорочена версія, з повною можна ознайомитися на сайті gazeta.dt.ua