Спокій Європі ніби приснився, коли вона проголосувала за ліричну пісню португальця Сальвадора Собрала — переможця цьогорічного конкурсу “Євробачення”, який щойно закінчився в Україні. Таке враження, що ця безхитрісна ніжна пісня якраз і пробудила найпотаємніші мрії європейців про кохання, звичайні радощі, яких останнім часом не вистачає цій частині континенту, що перетворюється на одне з найнебезпечніших місць на планеті.
Спокій Європі ніби приснився, коли вона проголосувала за ліричну пісню португальця Сальвадора Собрала — переможця цьогорічного конкурсу “Євробачення”, який щойно закінчився в Україні. Таке враження, що ця безхитрісна ніжна пісня якраз і пробудила найпотаємніші мрії європейців про кохання, звичайні радощі, яких останнім часом не вистачає цій частині континенту, що перетворюється на одне з найнебезпечніших місць на планеті. Агресія Росії в Україні, криваві теракти у Франції, Бельгії, Німеччині, розхитування Євросоюзу, якому поклав початок англійський Брекзит, румунський антикорупційний майдан, кремлівський мілітарний чад та провокації чи не в усіх країнах Старої Європи, президентські вибори у Франції, де рвуться до влади якісь дивні промосковські націоналісти, наплив біженців з Сирії та інших країн Азії й Африки — все це творить доволі непросту суспільну сценографію.
Здається, що й Україна за кілька днів цього пісенного конкурсу мала б також забути про війну на Донбасі, та ворог цього не дозволив, активізувавшись на фронті, вочевидь, за вказівкою Кремля. Водночас по всій країні пройшли цілком синхронні з агресором антиукраїнські провокації московської п’ятої колони, яка старалася спохабити роковини завершення Другої світової та кинути тінь і на це святкове мистецьке дійство. Це ще раз переконує, що Москва ні перед чим не спиниться у тиску на Україну.
Звичайно ж, тішить позиція Петра Порошенка щодо російської агресії, який публічно висловив її у День примирення. І, мабуть, кожен українець, якому болить доля власної держави, підписався б під його словами, якби не маленьке “але”. Кажу про давноочікуване рішення про введення в країні військового стану, коли держава спроможна буде зосередити весь, насамперед економічний, потенціал на захист власної незалежності. Бо днями дивився телерепортажі про так званий танковий біатлон на навчаннях військ НАТО, куди запросили українців, які навіть на старих, хоч і модифікованих танках, обходили найсучасніші бойові машини європейців та американців. І це у той час, коли українська оборонка експортує набагато сучасніші танки? Парадокс — скажете, а я висловлюся різкіше: повний маразм! Адже країна, яка не на словах, як нині, а на ділі перейшла б на військовий стан, зобов’язана буде кинути на фронт усе, що в неї є найкраще на озброєнні. Бо мене особисто обурює, як виглядає амуніція та військове спорядження наших силовиків з Нацполіції, працівники якої кидалися на атошників 9 травня у Дніпрі та Запоріжжі. Натомість волонтери не перестають і далі возити на передову військове спорядження, в чому там є гостра потреба й нині…
Але на передовій більше потрібне сучасне озброєння, бодай вітчизняного виробництва, якщо Європа і США нам його не хочуть давати. Так, це їхня велика помилка і навіть злочин перед власними народами, омріяний спокій яких кров’ю забезпечує український народ, який, захищаючись від російської агресії, дарує їм ще один історичний шанс об’єднатися перед найбільшою загрозою сучасній європейській цивілізації, що йде з Москви…
Богдан ТЕЛЕНЬКО