Здавалося б, у ці березневі дні саме ця подія мала б бути у центрі уваги нашої влади, політикуму на всіх рівнях, проте якогось особливого інтересу до неї чомусь не спостерігається, навіть попри відповідний Указ Президента про відзначення 100-річчя Української національної революції. Нині звертаю увагу на основну подію цього історичного ювілею — створення 17 березня 1917 року Центральної Ради, яка стала найвищим органом українського національного-визвольного руху, спершу як ініціатива ряду українських революційних та національно зорієнтованих організацій, а невдовзі як головний парламентсько-представницький орган відродженої Української держави.
Здавалося б, у ці березневі дні саме ця подія мала б бути у центрі уваги нашої влади, політикуму на всіх рівнях, проте якогось особливого інтересу до неї чомусь не спостерігається, навіть попри відповідний Указ Президента про відзначення 100-річчя Української національної революції. Нині звертаю увагу на основну подію цього історичного ювілею — створення 17 березня 1917 року Центральної Ради, яка стала найвищим органом українського національного-визвольного руху, спершу як ініціатива ряду українських революційних та національно зорієнтованих організацій, а невдовзі як головний парламентсько-представницький орган відродженої Української держави.
Зрозуміло, що ми не можемо відділяти цю подію від Лютневої революції в царській Росії, рушійною силою якої у її столиці Петрограді, звідки, зрештою, і почався цей епохальний суспільний злам, якраз і стала тамтешня зорганізована навколо Тимчасового Українського Революційного Комітету Петрограда українська спільнота і вже українізовані на той час військовики насамперед лейб-гвардії Волинського полку та кубанських козаків. Сила тодішнього українства у Петрограді була переконливо продемонстрована на багатотисячній українській маніфестації з нагоди роковин народження Тараса Шевченка. До речі, згаданий український комітет виступив зі своїм зверненням одночасно зі зреченням від престолу царя Миколи ІІ, а Центральна Рада утворилася фактично в одному часовому алгоритмі з Тимчасовим урядом. Тож не дивно, що програмним гаслом українців тоді у Петрограді було “Хай живе вільна Україна у вільній Росії!”, а Центральна Рада спершу була зорієнтована на автономію України та федеративний устрій Росії…
Про те, як розгорталися події Української національної революції далі, нібито добре відомо, хоча існує немало контраверсійних поглядів, але це вже, так би мовити, інша історія. Проте дуже шкода, що за звичкою з радянських часів нині ювілей створення Центральної Ради опинився поза увагою широкого загалу. Влада ж на місцях, видно, і далі чекає якихось цінних вказівок зверху, як відзначати ці історичні події, які мені особисто бачаться у нинішніх надзвичайно складних суспільно-політичних реаліях, в умовах неоголошеної російсько-української війни як звернення на всіх суспільних рівнях і, найперше, у владних кабінетах до вивчення драматичних уроків цієї революції, які призвели до її поразки. Кажу про відсутність єдності серед тодішньої української владної та політико-військової еліти та її ілюзій щодо демократичних змін у Росії, яка після Лютневої революції аж ніяк не втратила свого імперського змісту, реінкарнованого згодом у більшовицькій Росії. Нинішній наш владно-панівний клас та політикум знову наступають на ці ж історичні граблі, навіть не усвідомлюючи всю згубність для нації та державності будь-яких спроб дипломатичним шляхом домовитися з імперською Москвою. І шкода, що влада на місцях та Києві не усвідомлює, що нехтування уроками історії може для нас мати не менш драматичні наслідки, ніж поразка Української національної революції, яка зробила свої перші тріумфальні кроки у березні 1917-го…
Богдан ТЕЛЕНЬКО