Останні дні країна уважно слідкує за подіями навколо притягнення до кримінальної відповідальності голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, якому Національне аникорупційне бюро (НАБУ) висунуло звинувачення у зловживанні службовими повноваженнями у податковій сфері навколо газових оборудок, до яких причетний нардеп-утікач Олександр Онищенко та які, за попередніми висновками, завдали державі збитків на понад два мільярди гривень.
Останні дні країна уважно слідкує за подіями навколо притягнення до кримінальної відповідальності голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, якому Національне аникорупційне бюро (НАБУ) висунуло звинувачення у зловживанні службовими повноваженнями у податковій сфері навколо газових оборудок, до яких причетний нардеп-утікач Олександр Онищенко та які, за попередніми висновками, завдали державі збитків на понад два мільярди гривень. Саме дійство з затриманням цього високопосадовця, його поспішна “евакуація” у віп-клініку у Феофанії, а потім доставка ще вчора квітучого молодого чоловіка на каталці до суду, який явно затягував рішення про міру запобіжного заходу для нього, перетворилося в очевидний фарс, який викликає закономірне обурення, а заразом і скепсис у суспільстві. Загальне обурення наших громадян, як ви розумієте, пов’язане з тим, що ми наочно побачили, як наша державна правохоронна система опирається реальним спробам боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади, чим, власне, на прикладі Насірова спробували зайнятися в НАБУ, яке створене, до речі, на вимогу міжнародних інституцій і якому, як ми бачимо, прямо й опосередковано опираються суд, Генпрокуратура та інші правоохоронні відомства. Звідси і всезагальний скепсис щодо того, що ця справа матиме належне продовження і Насіров таки опиниться на лаві підсудних, від чого його не врятують впливові друзі, яких у нього достатньо, починаючи з президентської адміністрації. Словом, справа Насірова — це вже лакмусовий відбиток того, чи насправді наша влада спроможна проявити політичну волю у боротьбі з корупцією на найвищому рівні, чи знову спустить усе на гальмах, підтвердивши зайвий раз, що з корупцією у наших верхах поки що неможливо успішно боротися.
Тобто, по суті, нічого у нашому державному організмі після Майдану не змінилося, а все більше утверджується відомий диктаторський принцип: своїм (тобто таким, як Насіров та іже з ним) — усе, а іншим — закон. Як, до прикладу, тій вінницькій бабусі, яка за торгівлю біля свого будинку власними яблуками одержала штраф у розмірі 11 тисяч (!) гривень за поданням пильних поліціянтів, яких, нітрохи не засумнівавшись, підтримав місцевий суд. І таких справ, як ми знаємо, нині вистачає повсюди, коли невинні люди або ті, хто через матеріальну скруту йдуть на подібні дрібні порушення, що підлягають хіба що адміністративним заходам впливу, стають фігурантами кримінальних проваджень, а наділені владою, цинічно порушуючи закон, розкрадаючи державні багатства, майно, обходяться легким переляком.
Та все ж справа Насірова, а заразом і справа з рішенням австрійського суду щодо олігарха Дмитра Фірташа про його екстрадицію до США для мене особисто стали позитивним сигналом того, що в Україні проглядаються тенденції до її деолігархації, як би цьому процесові дехто не опирався.
А у нас, як на мене, просто іншої альтернативи нема, чи не так?
Богдан ТЕЛЕНЬКО