Думаю, читачі нашої газети, які слідкували за моїми публікаціями про комуністичні репресії у російській Карелії часів Соловецького табору особливого призначення (СЛОН) та на будівництві Біломорканалу, мали б запам’ятати ім’я Юрія Дмитрієва.
Думаю, читачі нашої газети, які слідкували за моїми публікаціями про комуністичні репресії у російській Карелії часів Соловецького табору особливого призначення (СЛОН) та на будівництві Біломорканалу, мали б запам’ятати ім’я Юрія Дмитрієва.
Це чи не найхаризматичніший нині у Росії дослідник комуністичних репресій нашої доби, якого в Україні у середовищі колишніх політв’язнів та тих, кого болить соловецька тема, небезпідставно називають “рівноапостольним”. Адже якраз Юрій Олексійович відкрив для світу наприкінці 1990-х неподалік карельського Медвежегорська, що був у ті часи “столицею” Біломору, страшне урочище Сандармох, яке залишиться в нашій історії трагічним символом кривавої доби сталінізму. Саме тут у ті роки Юрій Дмитрієв почав розкопки перших розстрільних ям жертв сталінських душогубів, в яких полягло і все українське “розстріляне відродження”. За його попередніми підрахунками, лише тут знайшли свій останній земний прихисток понад 10 тисяч (!) страдників, останки яких він разом із друзями відшукав за багато років у розстрільних ямах Сандармоху. Подібні трагічні місця Юрій Олексійович самотужки або з нечисленними однодумцями знаходив упродовж багатьох років на карельській землі та на островах Соловецького архіпелагу, задокументовував їх, намагаючись меморіалізувати та перепоховати за християнським звичаєм, з чим у нього завжди були проблеми з російською владою і церквою…
Особливо теплими і дружніми в Юрія Олексійовича були стосунки з українськими політв’язнями й тими, хто досліджує проблематику комуністичного терору проти нашого народу. Його нечасті приїзди в Україну завжди були для нас подією, адже Юрій Олексійович вмів здивувати новими фактами, документами з цієї трагічної проблематики. Особисто я дякую долі за близьке знайомство з цією унікальною людиною, яка три роки тому передала у моє розпорядження свій унікальний архів жертв Біломору, що збирався ним та його друзями тривалий час.
Сподіваюся, що за доброї волі Хмельницької обласної ради та меценатів найближчим часом побачить світ підготовлений мною публіцистично-документальний проект — книга “Соловецький мартиролог Поділля”, який уже готовий до друку у кам’янецькому видавництві “Медобори-2006”. Створена ця книга на основі секретних архівів ФСБ Росії, які роздобули тільки їм відомими шляхами Юрій Дмитрієв з друзями. А підготовлений до друку проект обіймає лише Хмельниччину, ввібравши у мартиролог понад 4,7 тисячі персоналій вихідців з нашої області, які загинули на будовах Біломорканалу. На жаль, у тих вітчизняних державних інституціях, до яких нам з Юрієм Дмитрієвим довелося звертатися з проханнями про узагальнення цього архіву у повному обсязі, досі не квапилися на них реагувати…
Днями до нас надійшла інформація про арешт у Петрозаводську за надуманими звинуваченнями Юрія Дмитрієва. На жаль, арешт був лише питанням часу для нинішньої влади Кремля. У ці дні ряд громадських і творчих об’єднань України, зокрема і наше “Соловецьке братство”, проведуть у Києві свої протестні акції з вимогами про звільнення політв’язня путінського режиму Юрія Дмитрієва.
Тож коли ми кажемо нині про американського дослідника Голодомору 1932-1933 років в Україні Джеймса Мейса, що “наші мертві вибрали його”, так само можна сказати і про росіянина Юрія Дмитрієва, якого, вочевидь, обрали загиблі, і не лише наші співвітчизники, у концтаборах та чекістських застінках Соловецького табору особливого призначення, який охоплював у криваву добу режиму Сталіна всю Карелію і на який тоді працював увесь репресивний молох СРСР.
Для хмельничан, як на мене, ім’я Юрія Дмитрієва є особливо знаковим, адже завдяки його архіву ми маємо можливість повернути нині з небуття згаданих понад 4,7 тисячі земляків, загиблих у комуністичних таборах далекої Карелії…
Богдан ТЕЛЕНЬКО