Навіть героям своєї епохи через століття доводиться підтверджувати статус та визнання. Інколи їхні таланти, напрацювання, винаходи піддаються сумніву, потребують достовірного підтвердження. По смерті геніїв за їхні спадки беруться історики, науковці. Не винятком став і геніальний англійський поет і драматург Вільям Шекспір. Цьогоріч світ відзначає 400-й ювілей від дня народження видатного митця. Впродовж цього часу до автора та його творчого доробку виникало немало запитань. Дехто навіть вважає, що Шекспір — прізвище, яким підписувалися різні письменники так званої Єлизаветинської епохи.
Навіть героям своєї епохи через століття доводиться підтверджувати статус та визнання. Інколи їхні таланти, напрацювання, винаходи піддаються сумніву, потребують достовірного підтвердження. По смерті геніїв за їхні спадки беруться історики, науковці. Не винятком став і геніальний англійський поет і драматург Вільям Шекспір. Цьогоріч світ відзначає 400-й ювілей від дня народження видатного митця. Впродовж цього часу до автора та його творчого доробку виникало немало запитань. Дехто навіть вважає, що Шекспір — прізвище, яким підписувалися різні письменники так званої Єлизаветинської епохи.
Нині є ті, хто, як паразити, намагаються стати популярними за рахунок невиправданої критики відомих особистостей. На щастя, є й ті, хто присвячує себе дослідженню, глибокому аналізу історичного спадку геніїв. Один із таких — прозаїк, поет, літературознавець, популяризатор історії, просвітитель із Тернополя Сергій Синюк. У рамках авторського проекту Лори Підгірної “Літературний туризм” у центральній міській бібліотеці 8 грудня він розповів про головні шекспірівські загадки. Учасники заходу прослухали цікаву лекцію “Янголи і демони Вільяма Шекспіра”.
Точна дата народження Шекспіра не відома, лише дата хрещення — 26 квітня 1564 року. Рідне місто драматурга Стретфорд-на-Ейвоні. Народився він у епоху гуманістичного відродження, яка є досить загадковою в історії. Адже тодішні кровопролиття, жахіття зовсім не відповідають принципам гуманізму.
Одним із впливів на маси, за сприяння першого радника тодішнього короля Генріха VIII Томаса Кромвеля, став театр. Саме в той час починається державна підтримка англійського театру, разом з тим влада впливає на репертуар. Одна з найпопулярніших англійських театральних труп XVI століття називається “Слуги лорда-камергена”. У цю трупу 1594 року потрапляє Віл Шекспір і починає писати для неї п’єси.
З біографії драматурга відомо небагато. Батько Джон Шекспір навіть обирався мером міста. Був заможним — мав кілька маєтків. Потім зненацька збанкрутів.
Відомо, що сам Вільям ходив у граматичну школу. Це перекреслює аргументи, що Шекспір не міг написати п’єси. Вчився він сім років. У граматичній школі, на відміну від університетської, яка давала об’ємні знання, викладали латинь, основи літературної майстерності тощо. Саме там зародився його поетичний дар.
“Відкрию таємниці, що навіть генії помиляються. Попри те, що Шекспір був писемним, у його текстах чимало ляпів. Наприклад, у трагікомедії “Зимова казка” “Богемія виходить до моря”. Богемія тут означає Чехія. А хіба є море у Чехії? — розповідає Сергій Синюк. — Фінальна дія “Гамлета” відбувається у XII столітті. Звуковий ефект останньої сцени трагедії — залпи гармат. Але у XII столітті гармат ще не могло бути”. Такі огріхи неприпустимі, проте, очевидно, вони й породили думку, що Шекспір — не Шекспір. Дехто навіть вважає, що автор — сама королева Єлизавета. Не вірять у Шекспіра й тому, що під час пожежі театру згоріло чимало його п’єс. Крім того, на кількох шекспірівських автографах його прізвище пишеться по-різному. Проте це було притаманно багатьом тодішнім поетам.
Інтерес викликає і саме прізвище Шекспір. У перекладі “шейк спір” означає той, хто потрясає списом. Спір — спис, яким билася піхота, його можна було метати. Це зброя не лицаря, а найманця. Тому вельможі не могли замаскуватися під таким не надто благородним прізвищем.
Провокує не вірити у Шекспіра неспівпадіння величини його таланту і сфери, в якій реалізувався. Запам’ятовуються його крилаті вислови, характери героїв, розміри вірша. Шекспірівські ритми заворожують. У ХVII сторіччі його визнавали великим поетом лише за збірники сонетів і дві поеми. Поезія вважалася елітною розвагою вельмож. Про його п’єси взагалі не йшлося, адже театр був забавою для простолюдинів, яка до того ж повністю контролювалася владою. Театр не давав популярності, лише змогу заробити.
У театрі Шекспірові вдалося заробити стільки грошей, щоб купити будинок у Стретфорді і не тільки.
Однією з найтрагічніших і найстрашніших його п’єс стає “Річард III” (1592-1593 роки, перша публікація 1597-й). В основі сюжету — громадянська війна Червоної і Білої троянд. Головний герой Річард III — король, який поклав край цій війні. У п’єсі Шекспіра він постає злим, у чомусь антиподом реального короля. Автор зібрав усі негативні легенди та факти про нього — від поведінки до опису зовнішності.
“Річард III — не єдиний монарх, який під пером Шекспіра перетворився на демона, — зазначає літературознавець. — Така доля спіткала і шотландського короля Макбета, який довго правив, припинив усі війни, наповнив державну скарбницю. У Шекспіра “Магбет” (п’єса написана 1606 року, а видана 1623-ого) стає королем, який надмірно бажає влади, зраджує соратників. Прославити Макбета захотілося тодішньому англійському монарху, який мав шотландське коріння. Але, як відомо, тривалий час Англія ворогувала з Шотландією, Шекспіру “довелося викручуватися”, що й стало причиною викривлення образу короля Макбета. Це ще раз підтверджує, що тодішня політика впливала на творчість митця”.
У жодній із 36 п’єс Шекспіра, вважає Сергій Синюк, немає оригінального сюжету. Усі вони взяті в попередників, Шекспір лише зробив їх цікавими.
Одружився Вільям рано, у 18 років, на дочці місцевого землевласника, старшій на вісім років, Енн Хатауей. Згодом невідомі обставини змусили його переїхати від дружини до Лондона, звідки він надсилав їй кошти на життя. Одна зі згадок про Енн — у його заповіті, де переповідав усі свої статки старшій дочці (мав ще одну доньку і сина), а дружині — ліжко. Історики досі не знають, як розцінювати такий жест. Можливо, це зневага до нелюбимої жінки, з якою одружився заради збагачення збіднілої родини. Інша згадка про неї — в одному з сонетів Шекспіра, де йдеться про те, що жінка постійно каже “ненавиджу”, це слово в оригіналі співзвучне з прізвищем пані Енн.
Тривалий час обговорювалося питання, хто була лондонською музою Шекспіра, адже сонети писалися для дам. А їх у Шекспіра аж 154. У той час, коли модними були еталони краси — тендітні білявки з блакитними очима, Шекспір кинув виклик сучасності, описуючи смагляву леді. Вважається, що цією смаглявою леді була Мері Фіттон. Шекспір кохав її, але жінка обрала його друга Уїлла Герберта. Ще однією претенденткою на смагляву леді, музу Шекспіра, стала дочка придворного музиканта Емілія Бассано, одружена з Вільямом Ланьє, батько якого теж був музикантом при дворі. З Шекспіром Емілія познайомилася на зібранні його акторської трупи. Коли через низку обставин жінці доводиться заробляти на життя самотужки, під впливом Шекспіра Емілія Ланьє стає першою професійною англомовною поетесою.
У рамках літературної зустрічі Сергій Синюк презентував свої “Тисячоліття волинської книжності”, “Точки дотику”, лекції “Три служби Генріха Синкевича: служба бідним, служба нації та служба Богу”, “Старий і Мері. Життєвий і творчий шлях Хемінгуея”, має і шість романів та есеїв.
Готується до випуску авторський посібник для письменників-початківців “Літературна кухня”.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО