Уже чотири роки у Кам’янці-Подільському, Волочиську і Хмельницькому діє авторський проект журналістки, громадської діячки, голови групи ГО “Подільсько-Галицько-Волинська гільдія” Лори Підгірної “Літературний туризм”. Створено його з метою організації мистецьких дійств, літературних бранчів та зустрічей читачів невеличких міст із відомими письменниками та літераторами.
Чергова така зустріч або “Літературне побачення за філіжанкою кави” у рамках проекту відбулося в центральній міській бібліотеці. Відкрив літературний сезон за підтримки видавництва “Фоліо”, ПП “Промо Люкс” та інформаційно-розважального видання “Вечірні новини” відомий письменник, володар гран-прі конкурсу “Коронація слова-2013” у номінації “Романи”, наш земляк зі Славутчини Богдан Коломійчук. Майстер ретродетективу презентував новий роман “Візит доктора Фройда” із циклу пригод львівського комісара Адама Вістовича. Цього разу розкрити злочини йому допомагає сам доктор Фройд.
“1904 року у Відні, а згодом у Львові стається серія жорстоких і зухвалих убивств. Розслідування Вістовича перетворюється на безкомпромісну дуель між ним та вбивцею, якого преса нарекла віденським Упирем. Несподівано свою допомогу комісарові пропонує відомий віденський психоаналітик Зигмунд Фройд. Однак для нього Упир — це передусім об’єкт наукового дослідження, а вже потім злочинець…” — йдеться в анотації до нової книжки.
Цікаво, що презентував свій твір у нашому місті Богдан Коломійчук для сучасних колег Вістовича — поліцейських. Отож інтерес до видання та його автора спровокував чимало запитань.
— Пане Богдане, жанр ретродетектив — ваш літературний винахід?
— Насправді цей жанр не новий, але маловідомий, почав відроджуватися в Україні зусиллями Ірен Роздобудько. Я також його люблю, але не хотів би, щоб мене асоціювали виключно з ретродетективом, адже мені як письменнику у ньому тісно. Схиляюся до думки, що пишу авантюрну химерну прозу з пригодницькими сюжетами, містичною і детективною складовою.
Нині працюю над серією романів, яку започаткувало видавництво “Фоліо”. Її створюють лише два українські автори: я і Андрій Кокотюха.
— Історичний роман, ретродетектив не пишуться тільки з уяви, потрібно “перелопатити” купу документів.
— Авжеж, активно працюю з архівами. Завдяки цьому нині чітко знаю, чим відрізняється, наприклад, поліція початку ХХ століття від сучасної — спецагентами, шпигунами тощо. Інколи, щоб написати одне речення, потрібно шукати інформацію півдня.
До історичних фактів не ставлюся як до чогось сокровенного. Авантюрний сюжет першого роману “Людвисар”, з яким виграв у конкурсі “Коронація слова”, розвивається у Львові на тлі історичних подій ХVІ століття. Один із його персонажів — король Речі Посполитої Сигізмунд II Август, який боявся жінок, не відомо лише, звідки у нього з’явилися діти (усміхається — авт.). Звідки такий страх? Від матері, яка виховувала його у досить жорстких середньовічних традиціях. Звідси і боязнь представниць чарівної статі. Тому король був нещасливим в особистому житті. Знаючи цей факт, як письменник-авантюрист вигадав сюжет, що короля ув’язнили в Острозькому замку (насправді такого не було), приставивши до дверей королівської спальні вартового-жінку. А визволили його тільки тоді, коли інший персонаж взяв вогонь на себе і звабив красуню.
Згадав я у своїй творчості й нашого земляка, одного з найбагатших людей ХVI століття — князя Острозького, олігарха свого часу (гадаю, на рівні Біла Гейтса). Тепер не дуже люблять олігархів, то чому їх мали любити тоді?! Відомий факт, що він був жадібним. Фактично, коли помер Сигізмунд ІІ Август, князь Острозький був одним із претендентів на престол. Уявіть, наш земляк міг керувати Річчю Посполитою!
— Описи середньовіччя у ваших романах відрізняються від тих, які ми зазвичай бачимо по телевізору.
— Якщо нині попросити пересічну людину описати дуже раннє середньовіччя (X cтоліття) або пізніше — ХV-ХVII століття, то це будуть сірі стіни облущених будівель і по коліна бруду. Все це, думаю, завдяки сучасним фільмам. Якщо це середньовічне місто, то посеред площі має обов’язково палахкотіти відьма. Насправді це не так, бо спалити відьму було дуже дорого. Екзекутори (кати) тоді отримували величезні гроші. Це була одна з найвисокооплачуваніших професій. Крім того, дрова були недешеві. Потрібно було заплатити і помічникам ката. Тому точно палили не щодня.
— Розкажіть детальніше про “Візит доктора Фройда”, його головних персонажів.
— Йдеться про початок XX століття. Серія жорстоких убивств відбувається у Відні, потім у Львові (у 1772-1918 роках він називався Лемберг). Між іншим у Дюсельдорфі у 20-х роках минулого століття діяв жорстокий маніяк, якого тривалий час не могла затримати поліція. Образ цього маніяка я перетягнув у літературу. Свої чорні справи він робить у мене на 20 років раніше.
Ще один головний персонаж — кадровий львівський поліцейський, комісар Адам Вістович. Це — людина свого часу, яка має дещо зайву вагу, шкідливі звички, але подобається жінкам. Інша річ, що комісар досить своєрідно долає бюрократію, яка стає на його шляху. Щоб розплутати один злочин, Вістович спокійно може вчинити інший.
Ми живемо в епоху антигероя, таким є і мій персонаж. Дехто каже, що він схожий на сучасного доктора Хауса. Часто мене запитують, чи я списував героя з себе. Ні, на нього я зовсім не схожий.
Допомагає поліцейському Зигмунд Фройд, який намагається зрозуміти мотивацію вчинків убивці.
Напередодні Першої світової війни активно діють таємні агенти різних спецслужб. У 1904 році у Лембергу була ще й кінна поліція (нині на Хмельниччині така є у Кам’янці-Подільському), лише починають використовувати у розслідуваннях злочинів відбитки пальців.
— У своїй рецензії на “Візит доктора Фройда” відомий письменник Андрій Курков поряд зі схвальними відгуками про вашу книгу зауважив, що “автор пропустив багато деталей і моментів, які дуже важливі для вдумливого читача, що хоче все в історії зрозуміти, а особливо мотивацію вчинків героїв та чому персонажі стали такими, якими вони є в романі”. Перш, ніж писати роман, з якими психологічними працями знайомилися?
— Це суб’єктивна думка іншого письменника, її ціную, але не погоджуюсь. Щоб зрозуміти героїв, слід прочитати всю серію романів. Запевняю, що перш, ніж писати, вивчив “Вступ до психоаналізу” Зигмунда Фройда (дуже цікава, до речі, книга) та його “Тлумачення снобачень”.
До мене ніхто в Україні не робив Зигмунда Фройда літературним персонажем. До слова, цьогоріч відзначаємо 160-у річницю від дня його народження. Гадаю, всі знають, що він — засновник психоаналізу. Крім цього, він був цікавою особистістю. Донині збереглися документальні фільми, де видно, як він розкурює свою славнозвісну сигару. Існує навіть запис його голосу, коли він говорить відомі фрази, які ми нині вживаємо, не підозрюючи, що їх автор — Зигмунд Фройд.
— Як народилась ідея на допомогу поліцейському покликати Фройда?
— Років шість тому я потрапив до Відня. Був там у вихідні, коли місто ніби вимирає. Мандрував з навігатором, який замість собору святого Стефана завів мене на якийсь цвинтар. Не розуміючи, куди йду, фотографував усе навколо. Згодом, гортаючи фото, знайшов на них психіатричну лікарню (цю будівлю впізнав, бо у Львові теж мешкаю біля психіатричної лікарні), де колись працював Фройд. Я зацікавився і, коли вдруге потрапив до Відня, відвідав музей Зигмунда Фройда. Відтак вирішив ввести цього персонажа у свій твір.
— Чи є у вашому романі любовна лінія?
— У мого персонажа не все клеїться в особистому житті. У нього є дружина — польська актриса, яка дійсно існувала. Має він і коханку-єврейку, котра, на противагу дружині, не створює зайвих проблем. Але стосунки коханців теж приречені на крах. Героєві доводиться шукати відради у популярних тоді львівських борделях. До речі, ставлення поліції до борделів було досить лояльним.
— Правда, що за вашими творами зніматимуть фільм?
— Так. Нині поляки планують зняти восьмисерійний фільм, героєм якого є Адам Вістович. Сподіваюся, що зйомки розпочнуться вже влітку, напевно, у Львові і тих містах, які описував.
— Коли з’явиться чергова серія розслідувань Вістовича?
— Нічого не загадую наперед. За роботу планую братися в квітні.
— Маєте інші захоплення, крім літератури?
— Займаюся фехтуванням та історичною реконструкцією. Це допомагає мені і в письменництві. До речі, маю колекцію зброї.
— Ви — куратор літературного проекту “Карпатська літературна резиденція”. Яка мета його створення?
— Один із відпочинкових комплексів у Карпатах виділив будиночок для творчих людей. Відомо, що авторам потрібна тиша, затишний куточок, який би надихав на творчість. Літературні резиденції популярні в Європі, взагалі в світі.
В українську літературну резиденцію безкоштовно потраплять на конкурсній основі шість кращих авторів літературного твору до 5000 знаків. Деталі конкурсу можна знайти у Фейсбуці.
— Ви як професійний письменник збираєтеся ще брати участь у якихось літературних конкурсах?
— Нині я учасник конкурсу “Книга року ВВС”. Для професійних письменників престижною вважається перемога у літературній премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського. На ці два конкурси відомих авторів подають видавництва.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО