Без сумніву, топ-новиною останніх днів у житті країни залишається фінал кампанії електронного декларування статків вищого владного ешелону. Здавалося, що більшість з нас уже нічим не здивуєш, адже, погодьтеся давно не маємо ілюзій щодо реалій, так би мовити, життя і побуту представників нашого істеблішменту. Хоча зізнаймося, з приходом післямайданної влади у декого з’явилася надія, що щось там повинно змінитися.
Без сумніву, топ-новиною останніх днів у житті країни залишається фінал кампанії електронного декларування статків вищого владного ешелону. Здавалося, що більшість з нас уже нічим не здивуєш, адже, погодьтеся давно не маємо ілюзій щодо реалій, так би мовити, життя і побуту представників нашого істеблішменту. Хоча зізнаймося, з приходом післямайданної влади у декого з’явилася надія, що щось там повинно змінитися. Зрештою, навіть якщо допустити, що наша нова владна еліта на перших початках складалася загалом з безсрібників, які лише з часом почали псуватися, то два роки, які пройшли після Євромайдану, — аж надто незначний термін для того, щоб зіпсувати цих людей, перетворивши їх у корупціонерів, тіньовиків, словом, тих, кому є що ховати від суспільства у деклараціях. Проте якраз електронне декларування їхніх статків, впровадження якого від нас настійливо вимагав Захід, засвідчило, що й тут ми усі помилялися, а незначні винятки з цього правила лише знову довели, що панівний клас нашої держави також хворий на всі звичні недуги своїх попередників, які черговий раз підтвердили відоме правило, що політика у нас робиться чомусь брудними руками. Принаймні особисто я таки сумнівався в тому, що серед представників нового парламентського та владного “призову” критична маса людей ідейних ще існує.
Тому не дивно, що інформація про їхні доходи, яка вихлюпнула на наші голови в останні дні, стає бомбою сповільненої дії для суспільства, котре на тлі нинішніх соціальних негараздів одержало своєрідний удар щодо останніх ілюзій про власну політичну еліту. Ця шокуюча інформація стала ніби ще одним переконливим підтвердженням відомого вислову, що революції задумують і здійснюють ідеалісти й романтики, а їх результатами користуються мерзотники, яких ми знову побачили в усій красі. І все ж маємо сподіватися, що цей витверезний холодний душ піде на користь нашій країні, яка нині прискореними темпами таки повинна і навіть зобов’язана пройти ще один сеанс інтенсивної суспільної терапії у поглядах на те, як слід здійснювати селекцію владної еліти. Тобто, чи зробимо ми цей якісний крок на чергових виборах, які, до речі, вже замаячіли у найближчій перспективі, чи знову вдамося до хірургічних методів втручання в оздоровлення власної влади на кшталт чергового майдану, який в умовах реальної українсько-російської війни може виявитися згубним для нас усіх.
Проте як позбутися тотального наступу та впливу демагогів, популістів, які нині продовжують успішно маніпулювати психікою виборців, вселяючи непевність навіть у свідомості тієї частини нашого суспільства, яке здатне розрізняти полову від зерна у політичних процесах? Тож, як на мене, завданням номер один для всіх здорових сил нашого суспільства, які поки що свої зусилля зосередили на мобілізації у боротьбі з ворогом на Сході, у волонтерському русі тощо, стає їхня активніша участь у виборчих процесах в державі. Нам усім треба навчитися розрізняти серед усіх партійних “данайців”, які у виборчих програмах нам обіцяють несусвітні та нереальні “дари”, вовків в овечій шкурі, яких за жодних умов не можна допускати до влади. От тоді дивишся, ми перестанемо обурюватися від побаченого у деклараціях про доходи наших владців та політиків, бо саме ми з вами і допускаємо їх на вищі щаблі влади над собою, чи не так?..
Богдан ТЕЛЕНЬКО