Про те, що земля — чи не основне багатство і стратегічний резерв економіки нашої держави, через що не можна ні за яких обставин дозволяти її продавати, в українському політикумі нині не говорить хіба лінивий.
Про те, що земля — чи не основне багатство і стратегічний резерв економіки нашої держави, через що не можна ні за яких обставин дозволяти її продавати, в українському політикумі нині не говорить хіба лінивий. Таке враження, що цієї проблеми не існувало ні вчора, ні позавчора, ні з початку нашої незалежності, коли під виглядом оренди земельних паїв у селян великі та малі агрохолдинги почали фактично скуповувати землю, яка нині, говорячи юридичною мовою, де-факто вже продана та перепродана, а за контроль над тіньовим земельним ринком давно ведуться справжні, і не лише політичні протистояння. Досить згадати, як торік та цьогоріч розгорнулися баталії у нашій області між представниками Аграрної партії, що знову воскресла у новому варіанті під егідою кількох великих агрохолдингів, та представниками партії “За конкретні справи”, яка виявила інтерес до землі, запропонувавши, до речі, кращі умови оренди, ніж конкуренти.
Днями про створення обласного антирейдерського штабу заявила вже партія “Батьківщина”, а лідер радикалів Олег Ляшко у прямому розумінні слова почав їсти чорнозем на парламентській трибуні, аби довести, що тільки його партія по-справжньому любить рідну землю, а всі решта партійних “скотиняк” лише імітують цю любов. Зрештою, дійшло вже до того, що так звані аграрії провели акцію протесту біля стін Верховної Ради з метою продовження мораторію на продаж землі в нашій державі. І знаєте, всі разом ці “захисники селян” нібито добилися свого, продовживши мораторій ще на рік, з чим погодилися і прем’єр, і президент…
Словом, звичні для української псевдополітики популізм і демагогія далі перемагають здоровий глузд, який вимагає негайного втручання і на законодавчому, і на урядовому рівнях із залученням найкращих міжнародних експертів розпочати в державі реальну земельну реформу, а не благословляти далі рейдерське захоплення цими “захисничками села” української землі, які за роки незалежності створили новий олігархічний клан, що вже дає фори багатьом нашим “штатним” олігархам. А ще мене особисто вкрай обурює цинізм усіх цих політиків-аграріїв, коли, говорячи про захист селян, вони цинічно прирівнюють їх нинішній стан до Голодомору. А хіба не ці “нувориші” разом з недолугою владою за роки незалежності системно нищили українське село, довівши його до нинішнього злиденного стану? Хотів би я, до прикладу, почути, хто з відомих аграріїв нашого краю, чиї груди прикрашають навіть геройські зірки, за незначним винятком, ще “не здався” на милість великим агрохолдингам? Зрештою, не секрет і те, що практично жодна з політичних партій досі не сформулювала чітких програмних орієнтирів щодо земельної реформи та відродження села на основі кращого європейського і світового досвіду з урахуванням українських реалій. І це також сумна реальність, у якій знову перемагають небезкорисливий популізм та демагогія…
Богдан ТЕЛЕНЬКО