Нинішній вир життя спонукає авторів на написання книг, а читачі постійно у пошуку нових, цікавих творів. Тому, попри всілякі негаразди в країні, видавництва працюють. У нашому місті одним із найпопулярніших у місцевих авторів є видавництво Алли Цюпак. Про життя книжкової кузні наша розмова з його директоркою і власницею.
Нинішній вир життя спонукає авторів на написання книг, а читачі постійно у пошуку нових, цікавих творів. Тому, попри всілякі негаразди в країні, видавництва працюють. У нашому місті одним із найпопулярніших у місцевих авторів є видавництво Алли Цюпак. Про життя книжкової кузні наша розмова з його директоркою і власницею.
— Алло Анатоліївно, розкажіть, як народилося ваше видавництво.
— Все почалося з того, що хотіла надрукувати свої книги. Для цього придбала необхідну друкарську техніку. Згодом познайомилася з іншими подільськими авторами, які теж прагнули видати книжки, запропонувала їм допомогу. Так з 2004 року офіційно у місті діє наше видавництво. Нині видаємо художню, наукову, історичну, духовну, навчально-методичну літературу, переклади тощо.
— Хто з хмельницьких авторів є вашими постійними замовниками?
— Їх дуже багато. За 12 років налагодили співпрацю з літературною спілкою “Поділля”, “Конгресом літераторів України”, обласною організацією Національної спілки письменників України та іншими. Є дуже цікаві автори з сіл, які не належать до літературних спілок, але мають чудові твори.
— З якими виданнями вам найцікавіше працювати?
— Видавати родоводи. Автори, вишукуючи своє коріння, доходять аж до п’ятого-сьомого поколінь. Часто нам приносять біографічні книги, життєві історії яких вражають. Є й цікаві оповідки про подільські села…
— Як популяризуєте книги свого видавництва?
— Частіше через бібліотеки, а також через ЗМІ, інформацію про українські видання, наші, зокрема, поширює і Книжкова палата.
Щодо виставок для видавців, участь у них, на жаль, небезкоштовна. Щоб стати учасником міжнародної виставки, потрібні чималі суми.
— Існують конкурси для видавців?
— Так, вони відбуваються майже щорічно. Перемога у них дає можливість видати певну кількість книг за державні кошти. Найчастіше переможцями таких конкурсів стають видавництва навчальної, методичної літератури.
— Є проблемою те, що частину тиражу потрібно віддавати державі?
— Згідно з законодавством до десяти примірників з тиражу розходиться по бібліотеках (книги потрапляють у Книжкову палату, столичну бібліотеку ім. Вернадського, інші великі книгозбірні).
Видавництво самостійно розсилає примірники, винятком є лише наша обласна наукова бібліотека, а це забирає кошти і час.
Хочу зазначити, що й десять примірників з одного випуску — затратно для автора. Тому є пропозиція від Державного комітету телерадіомовлення брати лише три примірники з тиражу. Сподіваємося, до неї прислухаються.
— А щодо якості книжок?
— Нині закон дозволяє видати свій твір будь-кому, аби лиш у ньому не пропагувалося щось протизаконне чи розпусне. Більшість сучасних книг видається під авторською редакцією, автори не бажають, щоб у їхній текст втручалися сторонні. Відредагувати книжку можу лише за згодою автора, але просять про редакторську правку рідко.
Лише коли автор відмовляється від авторського права на певний термін, видавництво може редагувати книжку. Також, коли твори видаються у спілчанських альманахах, у них можуть втручатися редактори спілок.
Трапляється, коли книги видаються за кошти мецената, тоді він може переглянути макет книги, і, якщо є помилки, забракувати її.
Але, на щастя, більшість авторів, з якими співпрацює наше видавництво, добре розуміють, якою має бути якісна книжка, і роблять для цього все необхідне.
— У вашому видавництві можна проілюструвати книжку?
— Зазвичай автори дають нам майже готову книжку, вже проілюстровану. Але, за бажанням автора, можемо проілюструвати і ми. Це переважно дитяча література.
— Над чим нині працює ваше видавництво?
— Серед творів на друкарському верстаті сьогодні — роман Миколи Солтиса з Красилівщини “Чому я не сокіл?” (життєва історія його товариша), вибрані поетичні твори Петра Карася “Жито і калина”. Нещодавно вийшла книга про героїв Майдану й АТО відомої радіоведучої Станіслави Старостіни “Увійшли у безсмертя”, готується чергова збірка поезії Надії Вітвіцької “Народжені вільними”, скоро побачать світ “Сучасні подільські й народні мудринки” Миколи Кульбовського та багато інших…
— Знаю, що ви не лише видавець, а й письменниця.
— Почала писати для сина. Колись, проходячи повз кіоск з дитячою літературою, звернула увагу, що продаються чи не ті ж самі книги, на яких виховувалась я, навіть мої батьки. Але ж покоління змінюється, хочеться чогось нового. Пам’ятаю, в дитинстві деякі книги перечитувала кілька разів, так бракувало літератури.
Не маю нічого проти відомих казок, віршів, але потрібно частувати дітей і сучасними творами, адже світ постійно змінюється.
Тож, коли була у декретній відпустці, взялася за перо. Почала писати прозу і вірші, переважно казки. Намагалася, щоб кожен твір чогось навчав. Так у мене народилися 24 дитячі книжки.
— У 2012 році з’явилися два мультики за вашими творами.
— Вони вийшли за кошти президентського гранту для обдарованої молоді, який я тоді виграла. Коли почала писати казки, персонажі надихнули мене на створення мультиків. Спершу бралася за це самостійно, але реалізувати задумане допомогла поетеса, письменниця Оксана Радушинська. Вона раніше також виграла грант і порадила мені взяти її за приклад — подати твори на конкурс. Отож нині створено два повноцінні мультиплікаційні фільми за моїми творами “Замазурина праця” і “Чому звірята не хворіють”. Створювалися вони у Хмельницькому, малювала їх Вікторія Щербина.
— Нині щось нове пишете?
— Задумки є, але немає часу. Маю інше захоплення — народна альтернативна медицина. Про це можу розповісти чимало. Можливо, колись видам про це книгу.
— Що побажаєте сучасним авторам і видавцям?
— Авторам — щоб на їхні плечі лягало менше обов’язків. Адже сьогодні їм доводиться самостійно писати, редагувати, ілюструвати, реалізовувати свої книги… А видавцям — гарних авторів і цікавих проектів.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ