Днями Петро Порошенко на зустрічі з послами країн “Великої сімки” та Євросоюзу закликав їхні уряди не визнавати вибори 18 вересня до Держдуми Росії через те, що Кремль проводить їх і на території окупованого Криму. Відрадно, що глава нашої держави чітко сформулював позицію з цього питання, по суті, окресливши ще один тест на принциповість для лідерів цих країн, які досі доволі послідовно заявляли про своє невизнання російської анексії Криму. Як далі розгортатимуться події навколо цієї ініціативи важко сказати, адже президент Порошенко створив новий прецедент у сучасному міжнародному праві, логіка якого, здавалося б, нині цілком на українському боці. Тож як вийдуть із цієї непростої дипломатичної та правової колізії країни, яких не на словах, а на ділі турбує існуючий світопорядок, на який путінська Москва посягнула своєю агресією в Україні? Те, що заява Порошенка матиме міжнародний резонанс, є безсумнівним фактом, досить звернути увагу на істерики з цього приводу Кремля. Проте на які дії після виборів до російської Держдуми наважаться західні лідери ще доволі важко судити. Адже якщо уявити, що вони приймуть вимоги української сторони, то Росія фактично позбавляється легітимної представницької та законодавчої гілки влади, якою є її парламент — Держдума. З огляду на реалії міжнародної політики, зокрема навколо санкцій Євросоюзу щодо Росії, які були, власне, викликані її агресією в Україні, на такий сценарій там не підуть і, скоріш за все, обмежаться відповідними політичними заявами та запевненнями про продовження економічних санкцій. Цілком можливо, що там винайдуть якусь формулу невизнання повноважень окремих російських депутатів, які матимуть стосунок до Криму.
Мене ж особисто у цій історії з російськими виборами у Криму тішать виразно окреслені позиції офіційного Києва та нашого глави держави, які, здається, вирішили нарешті впритул зайнятися кримською проблематикою, зробивши заявами Петра Порошенка чіткий сигнал і жителям окупованого півострова про те, що керівництво держави не збирається йти на жодні поступки агресорові, в чому, даруйте, не лише в мене були певні сумніви.
Відрадно й те, що кримське питання стало серйозним поштовхом для дискусій у Європі навколо проблем непорушності кордонів, встановлених після Другої світової війни. Адже постає питання про повернення Росією, скажімо, Німеччині Калінінградської області, тобто одного з регіонів Східної Прусії, який передавався СРСР Потсдамським договором лише у тимчасове користування на 50 років. Не кажемо вже про інші територіальні претензії, які досі існують, зокрема на європейському материку, і можуть загостритися, якщо міжнародне співтовариство не змусить Кремль закрити цю небезпечну для всього світопорядку скриню Пандори. Тож на прикладі виборів до Держдуми Росії геополітична карта Криму знову стає лакмусовим папірцем для перевірки реальних намірів лідерів цивілізованих країн світу зупинити імперські апетити Москви.
…14 вересня ми вступили у новий Церковний рік. Ця подія у церковному календарі завжди була символом доброчесності, милосердя, виявів уваги та допомоги тим, хто цього найбільше потребує. З агресією Росії в Україні у нас таких проблем побільшало, тож нам є про що дбати і кому допомагати. Війна вимагатиме від нас виявів дедалі більшого терпіння, сили волі й мужності, а також розважливості і мудрості у діях, чого хочеться побажати всім нам і нашій владі насамперед…
Богдан ТЕЛЕНЬКО