У ці дні цей рядок із пісні з тематичного російського кіношлягера набридливо звучить у голові, коли думаєш про події навколо потепління взаємин Туреччини з Москвою та візит її президента Ердогана до Росії на зустріч тепер уже з його “другом Володею”.
У ці дні цей рядок із пісні з тематичного російського кіношлягера набридливо звучить у голові, коли думаєш про події навколо потепління взаємин Туреччини з Москвою та візит її президента Ердогана до Росії на зустріч тепер уже з його “другом Володею”. Ось така східна політика на практиці, панове: казати одне, думати інше, а робити по-своєму, якщо бачиш у цьому інтерес. А ми вже так надіялися, що відтоді, як навколо сирійських проблем загострилися відносини Стамбула з Кремлем, коли обидві сторони вже вилили купу помий на голови одна одній, говорити про потепління взаємин між ними ближчим часом не доведеться. Аж тут перед нами вже інший сценарій подій, який, як маємо зрозуміти, для Ердогана, пов’язаний насамперед з недавньою спробою перевороту в його країні, у чому він звинувачує Європу та США. Вочевидь, саме це є основною причиною, що він почав нині діяти в унісон з Москвою, де вже розвернули щодо Туреччини свій агітпроп на 180 градусів і Ердоган стає найближчим другом Путіна, найлютішого ворога України.
Справді, надто тонка це справа — східна політика, бо, що гріха таїти, коли Туреччина вивернула кожуха проти Росії, немало серед нас повірили, що нам провидіння у такий спосіб зробило добрий знак, бо ж відомо, що ворог твого ворога для тебе, щонайменше, цілком може стати союзником.
Та бачимо, що подібних простих рішень у світовій політиці не існує, а Стамбул у своїй пасії до Заходу, здається, ладен переглянути свої погляди на політику у російському напрямку. Деякі експерти з цього приводу стверджують, що не треба квапитися з подібними висновками, мовляв, не забуваймо про нашу кримську проблему, де Стамбул аж ніяк не може залишатись осторонь. Але, даруйте, це вже головний біль Ердогана, який, здається, все більше уподібнюється до “друга Володі” у спробах закрутити гайки у своїй країні.
Що ж нам робити у цій непростій ситуації, якщо, здається, вже навіть наш найвірніший друг Польща в особі її нинішнього радикального керівництва почала, по суті, грати на руку Кремлю? Невже для її нинішнього політичного керівництва не вистачило історичних уроків загравання лідера другої Речі Посполитої маршала Пілсудського з Гітлером, ми ж бо знаємо, чим це все скінчилося для поляків у вересні тридцять дев’ятого, чи не так?
А тут ще претендент на пост президента США, республіканець Трамп верзе нісенітниці про наш Крим та відверто також заграє з “другом Володею”, у якого, даруйте за недипломатичний вислів, може дах поїхати від перспектив приручити нарешті Вашингтон, господарем якого може стати мало не його агент впливу з числа корисних ідіотів, як називав колись Ілліч тих, хто за кордоном через власну дурість допомагав більшовикам.
Виходить, мало що змінилося відтоді у світі й таких ідіотів вистачає, як бачимо, повсюди, хоча нам від цього аж ніяк не легше, бо їх нині ще більше посеред нас і особливо у наших владних коридорах. Ось днями ще одна харизматка почала торпедувати і без того не надто впевнену нашу владу нереальними й неадекватними заявами, які їй явно пишуть чужі люди. Тож не дивно, що у столиці почало зашкалювати своє доморощене “торнадо”, якраз у той час, коли “друг Володя” готується до нових агресивних дій проти України тепер уже не лише на Донбасі. Тож попри те, що той восток — дєло тонкоє, нашим владним Пєтрухам зверху і донизу варто було б уже стрепенутися й зрозуміти, що справа захисту України, її національних інтересів тільки в наших руках, а не деінде…
Богдан ТЕЛЕНЬКО