Нинішній співрозмовник “Проскурова” — художній керівник обласного академічного музично-драматичного театру імені М.Старицького Анатолій ПУНДИК. У період театрального міжсезоння нам цікаво почути оцінку минулої роботи театру і довідатися про найближчі плани у того, хто формує його творчу політику. Про це та інше наша з ним розмова.
Нинішній співрозмовник “Проскурова” — художній керівник обласного академічного музично-драматичного театру імені М.Старицького Анатолій ПУНДИК. У період театрального міжсезоння нам цікаво почути оцінку минулої роботи театру і довідатися про найближчі плани у того, хто формує його творчу політику. Про це та інше наша з ним розмова.
— Анатолію Петровичу, позаду в театру — ювілейний 85-й сезон. За його підсумками, зрозуміло, чиновників від культури найбільше цікавить статистика: кошти, кількість вистав… Для глядача ж важливі особисті враження від побаченого. А що для вас є основним?
— Головне — самооцінка. Якщо формально, то сезон був досить вдалим. Театр як ніколи мав великі фінансові збори, особливо рекордні через касу. Це не може не радувати.
Але розвиваючи тему, хочу зробити наголос на творчих здобутках. У страховому бізнесі є поняття “період доживання”, те саме маємо в нас. Нині радий бачити, що наші актори поступово відчувають свої можливості, розуміють те, чого від них роками не вимагали, крім знання тексту ролі. Вони не працювали у системі психофізичних дій, сценічній пластиці та багато іншого. Виявилося, що потенціал акторської трупи досить високий. Причому як у представників старшого покоління, так і у молодих. Певні проблеми залишаються у середньої вікової ланки, яка майже відсутня.
Я завжди радий бачити на нашій сцені гастролі інших театрів, антрепризи і можу стверджувати, що ми не лише не поступаємося, а навпаки багато в чому навіть цікавіші, вищі у постановочних рішеннях, акторських роботах. До речі, про це свідчить і глядацька реакція на наші вистави: “Республіка на колесах”, “Ханума”, “Есмеральда”, “Великодушний рогоносець”, “Втеча з майбутнього”, “Сто тисяч”, “Житейське море”…
— Це був доволі специфічний репертуар, де переважали жанрові комедії. Цей вибір диктує глядач чи це репертуарна політика театру?
— Репертуар формує художній керівник театру — за посадою. З одного боку, ми дійсно враховували ситуацію, що склалась у суспільстві, тому надавали перевагу так званому легкому жанру, хоча насправді він значно змістовніший та наповнений складними і важливими темами. Наступний сезон театр житиме з новими виставами, різними за жанром. Минулий сезон дозволив вийти на дещо інший рівень і глядач, упевнений, це оцінить.
— Ювілейний сезон ви завершили “Втечею з майбутнього”. Яким буде крок у майбутнє нового сезону?
— Нині театр працює одразу над п’ятьма новими виставами. Такого ще ніколи не було. Відкриємося мелодрамою “Дерева вмирають стоячи”. Це нове прочитання колись уже зіграної вистави в театрі. Її постановником запросили відомого режисера з Дніпра Григорія Бабія. Глядач побачить нове, сучасне вирішення закладених у п’єсі моральних критеріїв, одвічного протистояння добра і зла.
З жанру класичного українського водевілю обрали виставу “Як наші діди парубкували”. Ставить її також запрошений режисер, народний артист України Олег Мосійчук з Тернополя. Це буде показове дійство вітчизняного доброго смаку.
Ще одне запрошення театру — фахівець музичного жанру Богдана Латчук. Вона — хмельничанка, яка нині успішно працює у Києві. Її робота — класична оперета “Сільва”. Для нашого театру це нове випробування, ми довго на нього чекали. Нині до нас прийшли молоді виконавці-вокалісти, з якими нарешті наважилися на цей крок.
Успіх балетної вистави “Есмеральда” дозволив продовжити роботу і в цьому напрямку. Це буде повноцінний балет “Роксолана” за постановкою заслуженого артиста України, балетмейстера театру Олександра Шиманського, який поєднає типові для театру речі з пластикою класичного балетного дійства.
Новою буде робота і для наймолодшого глядача — казка “Кицин дім” — легка яскрава буфонада. Працюю над нею з радісним натхненням, як і задіяні актори. Жанр казки дозволяє і вимагає дуже багато: чіткого визначення образів, імпровізації…
— Отож разом із діючими виставами новий репертуар розрахований на всі смаки і знову виключно на глядацький інтерес?
— І так, і ні. Насамперед будуємо роботу так, щоб не відступити від обраних принципів: бути сучасним театром, який не принижується ні перед ким і відстоює моральні та естетичні цінності. Такий провінційний театр, як наш, покликаний бути храмом мистецтва, виконувати визначену місію — відкрити світ прекрасного, доброго і повчального для всіх категорій населення. Міста-мільйонники можуть мати театри, орієнтовані на певного глядача, у нас такого вибору немає. Але і догоджати будь-кому не маємо права. Так, з наших афіш зникли колишні помпезні, показові вистави: “політичні, історичні, соціальні, актуальні”, з чийогось “високого” погляду. Є лише те, що одвічно хвилює людей.
З іншого боку, репертуарне розмаїття є чудовим тренінгом для акторів і постановників. Особиста мрія: мати універсальних акторів на всі жанри. Натомість п’ятьма прем’єрами не обмежуватимемося. Є й інші плани та починання, зокрема у малих формах. Маємо продовжувати цикл художніх читань за творами Івана Франка та інших вітчизняних класиків.
— Творчі успіхи минулого сезону — заслуга лише акторського складу і постановників?
— І так, і не лише так. Вважаю неабияким позитивом повноцінний нині спокій у колективі, на відміну від недавніх чвар і гострих конфліктів. Велика подяка всьому постановочному цеху, який працював бездоганно. Жодної вистави не ставили “у злиднях”, все було на високому рівні. По-справжньому щасливий, що вдалося знайти повноцінну, чудову роль для оркестру. Особливо у виставі “Великодушний рогоносець”, де без участі живої музики її просто не уявляю. Вдалою була адміністративно-фінансова політика театру. Є проблема з сучасним театральним менеджментом. Таке враження, що про театр знає лише якась частка хмельничан. У театр глядач має йти свідомо, за бажанням, а не за напівпримусовим розповсюдженням квитків. Приклад: черги у касу на “Великодушного рогоносця”. Цю виставу і “Втечу з майбутнього” вважаю особливим успіхом сезону. Думаю, проблему менеджменту в новому сезоні ми подолаємо.
Минулий рік довів ще одну річ: сучасні новації сильніші за будь-які сумніви та непорозуміння. У нас дехто був проти “Есмеральди”, мовляв: який може бути балет у драматичному театрі? Як і проти свого драматурга — Марини Бортник-Гулеватої, яка написала п’єсу “Втеча з майбутнього”. Виявилося, що це — сучасний, актуальний, чудовий драматичний твір. До речі, маємо цю виставу представити у Києві на театральному фестивалі. Приємно, що молоді актори, які грали в ній, справилися зі своїм завданням і довели професійність театру. Сподіваюся, що і нове молоде поповнення театру буде також успішним.
— Але яскраво завершити ювілейний сезон, як планувалося, театру не вдалося, не було відповідного масштабного дійства…
— Причина банальна і, на жаль, звична для нинішніх часів: “згорів” “Фідобанк”, де театр відкрив свій рахунок. З банком “згоріли” і наші гроші, на які так розраховували для нових вистав та подальшого облаштування театру. Сподіваємося, що держава зможе допомогти їх повернути.
— На вас чекає інша звична річ сьогодення: реформування театральної сфери, зокрема поєднання посад директора театру і художнього керівника…
— Це те, чого я не можу сприйняти. Кожен має займатися своїми справами: хто господарськими й адміністративними, хтось — художніми, творчими. У новій іпостасі себе не бачу, краще залишитися головним режисером.
Інша проблема — обов’язковість контрактів з кожним працівником. Театр — особливе середовище, все залежить від особистих здібностей. Відтак доведеться з кимось обмежуватися контрактом на рік, півроку, а з деякими співпрацювати лише разовими виступами. Отож слід очікувати нових неминучих конфліктів, з якими донедавна з неабиякими зусиллями вдалося справитися. Втім не будемо про болюче. Навіть не пам’ятаю, коли мені так хотілося якнайшвидше повернутися з відпустки до роботи! Про ці проблеми не хочу думати, попереду багато приємного клопоту і багато роботи для всіх, як ніколи.
Підготував Володимир РАЗУВАЄВ