У тому, що недавно президент Росії Путін підписав указ, яким було скасовано Кримський федеральний округ і приєднано його до Південного федерального округу РФ з центром у Ростові, як на мене, нічого дивного немає.
У тому, що недавно президент Росії Путін підписав указ, яким було скасовано Кримський федеральний округ і приєднано його до Південного федерального округу РФ з центром у Ростові, як на мене, нічого дивного немає. Нагадаю, що в складі цього округу були донедавна республіки Адигея та Калмикія, Краснодарський край, Астраханська, Волгоградська та Ростовська області. Москва цим рішенням чітко дала зрозуміти не лише кримчанам, що не збирається бавитися з ними у суверенну автономію, що була за часів України, яка нині, по суті, існуватиме лише формально. Тобто Кремлю мало окупації нашого Криму, бо відтепер він існуватиме на рівні звичайної російської території, де говорити про якісь особливі культурно-національні запити тих же кримських татар чи місцевих українців не доведеться, а слід чекати форсованого курсу на уніфікацію суспільного життя за стандартами “руского міра”.
Звичайно, дехто з наших ура-патріотів поквапився публічно висловитися з цього приводу, що так і треба кримським сепаратистам, які допомагали російським окупантам. Тобто за що боролися, на те й напоролися, що, мовляв, тепер кримчани оцінять переваги перебування у складі України. На жаль, думаю, цей факт засвідчує дещо іншу тенденцію, пов’язану з упевненістю Москви, що вона вже остаточно “проковтнула” цю нашу окуповану територію, тож жодної мотивації в тому, щоб підтримувати якийсь її “особливий” статус, там уже не бачать. Тобто часи будь-яких загравань з кримчанами вже минули і там вирішили перейти до остаточного “перетравлення” свого нового територіального надбання, нехтуючи міжнародним правом та осудом дій на анексованому півострові, що слід розцінювати, як черговий виклик міжнародному співтовариству. А ще як черговий та цинічний плювок на адресу офіційного Києва, який, здається, взагалі не знає, як поводитися з кримським питанням, окрім постійних заяв про невизнання ним російської окупації. Тож добре, що честь країни і тут рятують волонтери кримськотатарських та наших патріотичних об’єднань, які всупереч позиції керівництва держави організували блокаду півострова. До речі, першими свою різку позицію щодо згаданого указу Путіна висловили лідери Меджлісу кримськотатарського народу.
Можна принагідно лише сумно усміхнутися на жартівливий тон ще однієї оцінки цього факту, що, мовляв, тепер Кремль компактно зібрав докупи на півдні РФ усі українські етнічні території разом із Кримом, звичайно, окрім Адигеї та Калмикії, які нам легше буде повертати, маючи на увазі історичні етнічні українські землі Кубані та Дону. Думаю, нині це не надто вдалий жарт, адже нам спершу, як мінімум, треба починати з українізації політики власної влади, дії якої інколи важко узгодити з логікою тих історичних уроків, які постали перед нами з початком неоголошеної Росією війни. Принаймні для мене цей указ Путіна став черговим викликом нашій чинній владі, яка у багатьох питаннях, пов’язаних з цією війною, повинна нарешті визначитися, починаючи з оголошення воєнного стану, якщо не в цілому в країні, то на територіях, де триває криваве протистояння агресорові. Чи, може, на Печерських пагорбах воліли б приєднання до Південного федерального округу Росії ще й цих наших територій?..
Богдан ТЕЛЕНЬКО