У міському парку ім. Михайла Чекмана, безперечно, зоокуток є одним із найцікавіших місць. Тут завжди вистачає відвідувачів — і малечі, і дорослих, які, власне, своєю символічною платою за ці екскурсії допомагають утримувати зоокуток, який, як відомо, виник понад десяток літ тому, здавалося б, цілком випадково.
У міському парку ім. Михайла Чекмана, безперечно, зоокуток є одним із найцікавіших місць. Тут завжди вистачає відвідувачів — і малечі, і дорослих, які, власне, своєю символічною платою за ці екскурсії допомагають утримувати зоокуток, який, як відомо, виник понад десяток літ тому, здавалося б, цілком випадково. Пригадуєте ту драматичну історію з цирковою ведмедицею Алісою, яку в нашому місті залишили нерадиві власники і яку було вирішено “удочерити” на радість хмельницькій дітворі? Потім їй до пари було куплено самця, далі з’явився вольєр з птахами, інші представники фауни… Й усі ці роки живим куточком опікувалася фактична його господиня Наталя Розум’як, яка за штатом числиться звичайною доглядальницею, та якій таки треба дякувати, що у парку нині є це чудове місце відпочинку. До речі, згідно з атестацією її робочого місця пані Наталя повинна займатися лише годівлею і доглядом тварин та птахів. Тож, по суті, все, що вона робила роками (!), а це — ремонт, спорудження вольєрів, благоустрій колись занедбаної території зоокутка, як це не дивно, не входило в її обов’язки і відповідно не оплачувалося.
“Старалася завжди, аби тут був у всьому порядок. Та, на мою думку, комусь наш зоокуток приглянувся для якихось інших цілей”, — говорила вона в розмові з нами, коментуючи конфліктну ситуацію, яка виникла нещодавно у колективі комунального підприємства “Парки і сквери міста Хмельницького”, в результаті якої навіть постало питання про її звільнення з роботи. Ця історія нині на слуху в громадськості та місцевої преси, які, зрештою, як і ми, підтримують позицію Наталі Розум’як.
А все почалося навесні з появою нового керівництва підприємства, головний інженер якого, як небезпідставно вважає пані Наталя, будемо вважати, з благих намірів, почав реформи чомусь з зоокутка. Нібито саме з його ініціативи у невеличкому штаті з’явився новий доглядач-благодійник Сергій Пальохін, влаштований на роботу зі своїми тваринами — кенгуру та єнотом і з обіцянками подарувати парку ще й мавпочок та левенят. Здавалося, можна було б тільки вітати таке поповнення паркового зоокутка, проте доглядач-благодійник, як виявилося, мав інші плани на його майбутнє та власні службові обов’язки. Тож нині, коли у ході конфлікту постало питання про його звільнення з роботи, і, мабуть, не лише за неналежне виконання функціональних обов’язків, стало зрозуміло, наскільки благодійним є його жест з передачею тварин, адже пан Пальохін вирішив їх забрати, хоча звільнили його доволі коректно — за згодою сторін. Тут виникає вже питання до директора підприємства Володимира Лукіна з приводу юридичного боку цієї благодійної передачі тварин, адже виходить, що за кошти міської казни тут утримували приватних тварин, чи не так?
Є питання до дирекції і з приводу її планів про розширення території зоокутка аж на два гектари паркової території, які, як ми розуміємо, нині вже стають неактуальними. Як і залишаються питання щодо перебування на роботі сина пані Наталі, яка чомусь переконана, що до її незаконного звільнення керівництво парку повернеться, як тільки-но затихне шум навколо цього конфлікту.
Словом, у зоокутку нашого міського парку, як і в самому його колективі, неспокійно, і не лише від гомону тварин і птахів…
В.СІВАЧ