Хто як, а редактор “Проскурова” Богдан Теленько свою цьогорічну відпустку використав, як він вважає, дуже ефективно, завершивши роботу над книгою “Соловецький мартиролог Поділля”. Тож ми вирішили обговорити з ним подальше просування цього літературно-дослідницького проекту на шляху до широкого читацького загалу.
Хто як, а редактор “Проскурова” Богдан Теленько свою цьогорічну відпустку використав, як він вважає, дуже ефективно, завершивши роботу над книгою “Соловецький мартиролог Поділля”. Тож ми вирішили обговорити з ним подальше просування цього літературно-дослідницького проекту на шляху до широкого читацького загалу.
— Так, справді, роботу над “Соловецьким мартирологом” мені з Божою допомогою вдалося завершити. Вийшло доволі об’ємне видання, в яке вдалося вмістити понад 4,7 тисячі персоналій вихідців з нашої області, які загинули на будівництві Біломор-Балтійського каналу в системі Соловецького табору особливого призначення (СЛОНа) в далекій Карелії в 1930-і роки, — пояснив він. — Читачі “Проскурова” мали можливість познайомитися з короткими відомостями про деяких з цих мучеників, прізвища яких розпочинаються на букву “А” та частково на букву “Б”. Публікація всього масиву такої інформації в повному обсязі — це вже не газетний, а книжковий формат. Сподіваюся, що це видання зацікавить багатьох мешканців області, адже серед цих страдників наші співвітчизники практично з усіх її районів. Однозначно вони знайдуть там своїх однофамільців або навіть родичів, тож планую майбутню презентацію цієї книги зробити в усіх райцентрах краю у вигляді меморіальних заходів з вшанування пам’яті про цих мучеників. Вірю, що до громадської ради, яку нині створюю зі своїми однодумцями для проведення цих поминальних заходів та видання книги, приєднаються церковні конфесії та органи місцевого самоврядування нашого краю.
— Проте не тільки ваш досвід показує, що найбільшою проблемою у реалізації таких проектів є матеріальна складова, тобто кошти на їхній друк. Як з цим у вас, чи пробували вже шукати меценатів і чи на часі подібні літературно-дослідницькі проекти?
— Переконаний, що якраз нині, як ніколи, подібна трагічна інформація повинна дійти до найширшого загалу. Адже, як я вже писав, йдеться про засекречені архіви радянських спецслужб, які осіли у сховищах ФСБ Росії, до яких тільки відомими їм шляхами дісталися російський дослідник комуністичних репресій Юрій Дмитрієв зі своїми друзями. Так вийшло, що саме мені у Карелії в серпні 2013 року Юрій Олексійович передав цей масив інформації, яка вбирає, за моїми підрахунками, більше 70 тисяч справ репресованих з усього СРСР, які загинули на Біломорі. Уявіть, який великий відсоток серед них припадає на репресованих з нашого краю й України загалом. Хоча йдеться лише про частину цієї трагічної статистики. Річ у тім, що кремлівський агітпроп і в сталінські, і в нинішні часи приховував справжнє число жертв на цій будові першої п’ятирічки “страни совєтов”.
А щодо меценатів книги, то, переконаний, вони обов’язково з’являть-ся. Зі свого боку, маю намір звернутися до деяких відомих людей, політичних середовищ, адже розумію, що після впорядкування цього архіву репресованих земляків та написання книги, в яку ввійшло кілька десятків моїх тематичних есеїв та разючі фотодокументи, цей проект має право на самостійне життя. Даруйте, як дослідник, упорядник, літератор я, здається, зробив усе, щоб цього хреста, який ліг на мої плечі з волі провидіння, підняти, тож вірю, що з допомогою Божою та добрих людей вдасться довести його і до логічного завершення — тобто друку самої книги, про просування якої на шляху до видавництва та читачів, сподіваюсь, у мене ще буде нагода повідомити читачів “Проскурова”. Але зізнаюся, що не збираюся складати руки, якщо не побачу належного інтересу до цього, вважайте, меморіального і суспільно значущого літературно-документально проекту, а за будь-яких обставин доведу його до логічного кінця.
— Наскільки пам’ятаємо, у вас виникала ідея щодо створення такого мартирологу на базі відомостей про соловецьких страдників з Вінниччини, Житомирщини, Київщини…
— Справді, архівного масиву для цього вистачає. Думаю, така робота повинна стати справою відповідних науково-дослідницьких та архівних державних інституцій. Узагалі, якби була на те політична воля офіційного Києва, ми могли б подарувати навіть росіянам подібний “Соловецький мартиролог Росії”, що було б дуже доречною справою нині, у час російської агресії в Україні та очевидної реанімації сталінізму у РФ.
До речі, такий проект вартує копійки порівняно з тими величезними коштами, які витрачають, скажімо, на вибори навіть в окремо взятому окрузі нинішні партії, серед яких, на жаль, мало здатних на подібні кроки. Але це так, до слова, бо переконаний, що на Хмельниччині нам усе вдасться з виданням “Соловецького мартирологу Поділля”, який обов’язково підтримають небайдужі люди не лише з ідейних міркувань, а керовані насамперед християнським обов’язком пом’янути у такий спосіб репресованих земляків. Вірю, що ми з вами дочекаємося Соловецької тризни по убієнних на Біломорі співвітчизниках…
Наш кор.