Минулого тижня в місті тривав 18-й міжнародний театральний фестиваль мономистецтва “Відлуння”. Впродовж п’яти днів у монотеатрі “Кут”, обласному ляльковому театрі та просто неба на Проскурівській свої вистави представили актори зі США, Грузії, Швеції, столиці та Хмельницького.
Минулого тижня в місті тривав 18-й міжнародний театральний фестиваль мономистецтва “Відлуння”. Впродовж п’яти днів у монотеатрі “Кут”, обласному ляльковому театрі та просто неба на Проскурівській свої вистави представили актори зі США, Грузії, Швеції, столиці та Хмельницького.
“З 1999 до 2008 року фестиваль проходив у столиці. Його ініціювала театральний критик, театрознавець, нині президент фестивалю Ніна Мазур.
Уже тоді “Відлуння” потрапило в десятку кращих фестивалів моновистав Європи і стало єдиним українським монофестивалем, який увійшов у ЮНЕСКО.
2008 року мене запросив Богдан Ступка до столичного театру ім. І.Франка показати моновиставу “Гоголь з Гугл”. Там я і познайомився з Ніною Мазур, яка мене приголомшила новиною, що фестиваль призупиняє існування через відмову швейцарської групи його фінансувати. Будучи лауреатом фестивалю, запропонував перенести його до нас у монотеатр “Кут”. З чималими зусиллями це вдалося зробити”, — згадує директор фестивалю Володимир Смотритель.
За період існування “Відлуння” у нашому місті, за словами однієї з його організаторів Ірини Кучми, відбулася 51 постановка з 21 країни.
Цьогорічне “Відлуння” підтримала обласна та міська влада. Зокрема на його проведення з міського бюджету виділено 50 тисяч гривень, залучили й спонсорські кошти: будівельної фірми “Діта”, арт-кафе “KAVALAVA”, перевізника “15-63”.
Особливістю цьогорічного “Відлуння” стало те, що вистави відбулися рідними мовами країн-учасниць.
Україну на фестивалі представив столичний театр “Перетворення” виставою “Третя молитва” режисера Володимира Завальнюка за мотивами Ярослава Верещака. Головна героїня — акторка, її зіграла Ганна Яремчук. Через Чорнобильську катастрофу вона втратила чоловіка. Жінка, читаючи щоденник коханого з детальними описами трагедії, перевтілюється в нього. Одягає чоловіче вбрання, говорить тембром його голосу, повторює манери коханого. Все це досі близьке їй. Вона любить чоловіка і водночас дорікає йому, що той помер. Гнівається героїня й на Бога, дивується, як міг допустити таке лихо для людства і таку її особисту втрату.
Вона згадує ще двох чоловіків — сина коханого від першого шлюбу та їх спільного. Троє чоловіків, про яких розповідає героїня, уособлюють героїв комуністичної та посткомуністичної України. У постановці ведуться суперечки про Бога, якого жінка ототожнює з любов’ю, бо “так каже Біблія”. Вистава підкреслює, як через недбалість стається невідворотне лихо. Від несумлінності працівників вибухає реактор на ЧАЕС, а безглузді суперечки, на кшталт, якою мовою говорити, писати, думати українцям зі сходу та заходу, призводять до військового протистояння.
Саме тому, що вистава про любов до коханого, сина, родини, Батьківщини, Всевишнього, вона удостоїлася відкривати фестиваль.
Режисер не використовує музичного супроводу, зосередившись на внутрішньому конфлікті героїні, для якої звичні речі — сім’я, щаслива країна, чисте повітря — надважливі…
Хмельницький представляла також україномовна постановка за подільським класиком Броніславом Грищуком “Поет і кат” Володимира Смотрителя. У виставі теж ішлося про внутрішній конфлікт. Відбувся цей моноспектакль просто неба на імпровізованій сцені на Проскурівській, що особливо сподобалося хмельничанам і стало родзинкою цьогорічного “Відлуння”.
Грузію у нашому місті представив молодий і талановитий актор тбіліського “Скляного театру” Отар Чікобава, зігравши виставу Анжеліни Рошки “Могильщик”, режисер Ревас Сатакашвілі.
У театрі — прем’єра шекспірівського “Гамлета”. Актору, який мріє зіграти Гамлета, дали роль могильщика. У гримерці розігрується сучасна трагедія Гамлета, актор розповідає про власну Офелію, про свої відтяті крила. “Бути чи не бути” для нього означає грати чи не грати на сцені. Вистава починається, актора викликають на сцену, але він не виходить, бо навіть примітивну, на його думку, роль могильщика, яку збирався збагатити імпровізацією, скорочують до появи на сцені. Зрештою, актор вирішує брати участь у виставі, але питання бути чи не бути — вирішує доля.
Попри те, що мову вистави знали лише кілька глядачів, вона була зрозумілою завдяки емоціям актора, його костюмам з портретами сучасних гамлетів, декораціям: сукням головної героїні, до якої звертається…
Грузинський актор був одним із найвиразніших на сцені, його лункий голос, харизма заполонили сцену обласного лялькового театру, де відбулася ця вистава.
США на “Відлунні” представила нью-орлеанська театральна компанія “Біг емпті Бари Продакшенс”. Вперше за роки проведення “Відлуння” у нашому місті відбувся мюзикл за К.Росселом-Кінгом та Р.Бернсом “Кабаре”, режисери Дейв Джонсон та Джозеф Форнаті. Головного героя зіграв талановитий актор Бремнер Даті.
“Кабаре 33” — це кабаре привидів. Сюжет вистави ґрунтується на реальній історії клубу “Ельдорадо” в Берліні у середині 1930-х років. У ньому відбувалися шоу за участю Марлен Дітріх, інших зірок світового масштабу. Коли надійшов наказ закрити всі кабаре у Берліні, така ж участь чекала й “Ельдорадо”. Клуб захопили нацисти і стали використовувати як місцевий штаб.
На перший погляд, вистава про Берлін у період між Першою та Другою світовими війнами. Однак насправді вона поза часом, репресії 1933 року перегукуються з сучасними нападами на культуру й артистів. Ця вистава про вибір — робити свою справу й далі, навіть, коли все знищено.
На руїнах театру “Кабаре” актор падає у затемнену сцену. Коли вмикається світло, він бачить, що залишився сам. Друзі й колеги заарештовані. Залишилися лише уламки їх реквізиту й розірвані на шмаття блискучі костюми.
Щоб уникнути такої ж долі, актор має втекти, розтанути в темряві. Але крізь поламані двері у театр заходять глядачі. Вшановуючи колег, він використовує увесь свій талант, щоб відтворити персонажів знищеної трупи. Актор переодягається у веселуна, приму, співака, танцюриста…
Вистава відбулася англійською. Зрозуміло і професійно грав головний герой. Навіть співаючи веселих пісень, у ньому зберігається внутрішня драма, глядач співчував, а не веселився. Герой звертався, радився з публікою. Відтак створювався ефект приналежності глядача до певного місця і часу за сюжетом постановки.
Закривала “Відлуння” моновистава “Соло з оркестрової ями” шведського актора Еліаса Файнгерша. Актор — музикант, режисер відомий тим, що перетворив тромбон на цілий оркестр. Актор грає мелодії, натискаючи на педалі електроніки, і на очах глядача створюється нова мелодія. Він виконує і класичні, і сучасні твори, гармонійно поєднуючи з джазом, репом, фольклором… Здається абсолютно природним, коли його гра продовжується речитативом на різних мовах. Справила враження і надзвичайна енергетика актора, якою заряджалася публіка.
Шлях до визнання Еліуса був непростим. Колись він жив у Нью Йорку, навчався у легендарних музичних школах. Працював у провідному оперному оркестрі, де мав гарну зарплатню. Раптом зрозумів, що виріс із оркестрової ями, де грав мінімальні музичні партії. Мріяв про сольну кар’єру, по-своєму трактувати оперні сюжети, створювати власну музику.
Актор встигає за годину постановки розповісти біографію, зіграти різні музичні жанри, продемонструвати власне трактування сюжетів класичної опери, при цьому не применшуючи їх значення і величі.
Прагнення стати сольним артистом народилися в нього в оркестровій ямі від нудьги та виру нереалізованого таланту.
Вистава відбувається російською. Знамениту оперу “Тоска” автор асоціює з російським словом “тоска” — нудьгою, коли колеги-музиканти у довжелезних проміжках між невеликими партіями встигали навіть слідкувати за футбольними матчами.
“Тоску”, “Кармен” автор розігрує глядачу сучасними, зрозумілими подіями. Мову акторів, чоловічий і жіночий голоси відтворює грою на інструменті. Героями його постановок стають інструменти, а точніше частини тромбона.
Автор багато жартує, але разом з тим тужить за пережитим, коли 25 років тому мучився: бути чи не бути справжнім артистом.
Якщо проаналізувати вистави цьогорічного “Відлуння”, то в усіх ідеться про конфлікт, внутрішні суперечки. Всі вони навчають, як попри негаразди, трагедії йти до мети, бути собою, жити за призначенням.
Президент фестивалю Ніна Мазур, директор Володимир Смотритель, усі учасники впевнені, що буде наступне “Відлуння”.
Кожен з них отримав пам’ятний диплом у різних номінаціях. Їх визначали високоповажні експерти: професор, завкафедрою театрознавства Державної театральної академії, заслужений артист Республіки Молдова, доктор мистецтвознавства Анжеліна Рошка (Молдова, Кишинів), театрознавець, провідний театральний критик, член журі багатьох міжнародних фестивалів Тетяна Кіктева (Харків), режисер, актор Ролан Боннін (Франція, Марсель), професор, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України Василь Неволов (Київ) та головний режисер Тернопільського академічного театру ім. Т.Шевченка, народний артист України Олег Мосійчук (Тернопіль).
Так, дипломом “За кращий тандем” нагороджений грузинський актор Отар Чікобава, “За високу майстерність поєднання музичного й драматичного жанрів” — американець Бремнер Даті, “За спектакль оригінальної театральної форми, здійснений через надзвичайно високу музично-виконавську майстерність” — швед Еліас Файнгерш, “За осмислення трагічних подій в історії України через долю персонажа” — Ганна Яремчук та “За виключну акторську виразність, багатопланову творчу майстерність та пошуки нових форм моновистав” — Володимир Смотритель.
Відпочили актори під час екскурсій видатними історичними місцями Поділля.
Через певні обставини не вдалося побачити хмельничанам німецьку постановку “Продукція”. Організатори фестивалю сподіваються, що її побачать глядачі Чернігова, куди гастролюють учасники цьогорічного “Відлуння”.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО