Однозначно серед наших злетів — тріумфальна перемога української співачки Джамали на Євробаченні, що додала нам усім оптимізму й впевненості у боротьбі з російським агресором, а кримськотатарському народові, чиєю дочкою вона є, — надії, що Крим також буде звільнено від окупантів.
Однозначно серед наших злетів — тріумфальна перемога української співачки Джамали на Євробаченні, що додала нам усім оптимізму й впевненості у боротьбі з російським агресором, а кримськотатарському народові, чиєю дочкою вона є, — надії, що Крим також буде звільнено від окупантів. Європа і світ знову почули голос українців та кримських татар через пісню Джамали “1944” і, здається, правильно зрозуміли її звернення до людства: не допустити повторення жахіть геноциду, який пережили кримські татари у часи комуністичного режиму, до будь-якої нації.
Те, що президент оперативно присвоїв співачці звання народної артистки, а в уряді й парламенті заходилися шукати кошти на проведення Євробачення-2017, тішить. Та, здається, цей культурний прорив української співачки в Європі, коли вона засобами мистецького впливу змусила задуматися над тими жахіттями, які несе будь-яка тоталітарна влада, повинен вже наших владців ще більше утвердити в переконанні, що будь-яке їхнє загравання з путінською Москвою приречене на поразку. Джамалина перемога — це заразом і виклик Кремлю, який сьогодні пішов відверто і цинічно на відновлення новітньої радянської імперії, де впроваджується політика неосталінізму, в якій немає місця правам і свободам ні для власних громадян, ні таким нескореним націям як українська та кримськотатарська.
Чи усвідомлюють це панове з Банкової та Грушевського? Принаймні я в цьому сумніваюся, адже недавні заяви Петра Порошенка вже про поліцейську місію ОБСЄ на Донбасі, за висновками експертного середовища, завчасу приречені, що засвідчує, зокрема, досвід їх введення під час міжнаціональних конфліктів на території колишньої Югославії. Ще більше насторожила його заява про можливість проведення місцевих виборів на Донбасі вже до кінця року, що, як мінімум, є видаванням бажаного за дійсне, адже російські окупанти та їх поплічники там не збавляють збройних провокацій, від їхніх рук далі продовжують гинути наші військові та страждати мирні жителі. Тож якщо президент всерйоз говорить про вибори на досі окупованих українських землях, то він явно щось не договорює тут стосовно ціни компромісів з путінською Москвою. Адже без виведення звідти російських військ, встановлення українського конт-ролю над усім кордоном та “втихомирення” збройних формувань ЛНР/ДНР про вибори годі починати розмову, не те, що кроїти під них Конституцію. Якщо цього не станеться і глава держави зі своєю командою спробує вчергове “нагнути” парламент, як це було з прийняттям закону під нового генпрокурора, то, здається, нашим владоможцям доведеться збирати політичні валізи, адже до таких псевдокомпромісів країна не готова.
Можна передбачити, що нинішня ситуація, в яку себе загнала наша післямайданна влада на міжнародному рівні у дипломатичному протистоянні агресії Росії, має подвійне або й потрійне дно з усіляких домовленостей і з лідерами провідних країн світу. Як на мене, дуже показовим є недавнє рішення США виділити нам черговий кредит в 1 млрд. доларів. Але чи не є тут ціною вимога до нашого керівництва вже з боку Обами під завісу свого президентства якраз восени провести вибори на Донбасі? Для нього такі настійливі побажання Києву — звичайний політичний піар, а перед нами відкривається нова реальна загроза втрати державності, адже метастази сепаратизму з Донбасу вже відкрито впливатимуть на внутрішню політику України, яка лише почала вибудовувати більш-менш адекватний алгоритм протистояння російській агресії.
Ось такими бачаться наші сьогоднішні злети й падіння. Щоправда, аби додати нам усім оптимізму, мабуть, варто звернути увагу, який позитивний резонанс викликав приліт до Австралії нашого авіаційного важковаговика АН-225 “Мрії” із вантажем з Чехії…
Богдан ТЕЛЕНЬКО