Виплати чорнобильцям — це серйозне навантаження на держбюджет, але хто-хто, а ліквідатори аварії заслужили на пільги…
Як сьогодні, пам’ятаю той травневий день 1986 року. У нашому Кам’янець-Подільському міському відділі міліції відбулася термінова нарада, на якій головним питанням було: чи є добровольці, які бажають їхати на ліквідацію аварії Чорнобильської АЕС. Від доповідача, замполіта міськвідділу, ми вперше довідалися про героїв-пожежників, які загинули в боротьбі з наслідками вибуху на четвертому блоці ЧАЕС, а також, що з нашого відділу міліції в Чорнобиль мають їхати четверо правоохоронців, хоча охочих було кілька десятків. Честі поїхати на ліквідацію наслідків аварії, за словами замполіта, удостоїлися кращі з кращих співробітників…
Я в це число спершу не потрапив. Наступного дня довідався, що мене включили в список найдостойніших… Так я, ще вчора неблагонадійний, став одним із кращих і опинився в Чорнобилі. Тоді разом зі мною поїхали ще троє співробітників з міськвідділу та двоє з райвідділу.
Як склалася їхня доля? Двоє ліквідаторів померли, не доживши до 50 років, двоє стали інвалідами. Я ж у небезпечній зоні пробув 27 діб. У Прип’яті, Чорнобилі, Діброві, Ільїнці, Ковшилівці… Чесно й сумлінно виконав свій обов’язок, як чорнобилець заслужив державні пільги.
Та, на превеликий жаль, такими пільгами користується багато самозванців, які в обхід закону запаслися фальшивими посвідченнями учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або ж посвідченнями про інвалідність. Пригадується випадок, коли нас приїхали провідати на постах Чорнобильської АЕС два заступники начальника обласного УМВС. Звичайно, ми зраділи. Бо ж поважні гості прибули не з порожніми руками, привезли нам свіжі черешні, сало. Довго у нас керівництво не затрималося. Побачивши велику кількість мертвих метеликів та коників, вони чимшвидше залишили небезпечну зону й — назад додому. Після виходу закону про пільги для ліквідаторів аварії на ЧАЕС вони стали “інвалідами” й продовжували працювати на своїх керівних посадах. Один з них змушував нас, справжніх чорнобильців, писати, на яких об’єктах ми були, що конкретно там робили. Я ж, коли зайшла про це мова, пред’явив фото, на якому ті двоє заступників начальників обласного УМВС стоять поруч зі мною в зоні відчуження. Насмілився запитати: “Чому ви — інвалід і працюєте в УМВС?”. Наступного ж дня мені вручили посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС та медаль.
Нещодавно під час зустрічі чорнобильців-ліквідаторів побачився ще з одним “інвалідом”. Той захоплено розповідав, як він, офіцер міліції, ніс патрульно-постову службу в безлюдному місті Прип’ять, стверджував, що в нього буває такий високий артеріальний тиск, що аж кров пускається вухами. Під час цієї розмови той “бутафорний” чорнобилець випив добряче горілки, а від коньяку категорично відмовився, мовляв, від нього тиск підвищується. І, на жаль, таких “чорнобильців” дуже багато.
30 років минуло, як вибухнула ЧАЕС. Багатьох справжніх чорнобильців вже немає серед живих, інші мають великі проблеми зі здоров’ям. А між тим, як свідчить статистика, ряди чорнобильців замість того, щоб зменшуватися, ростуть. Тож навіть дитині стає зрозуміло, що тут щось нечисто. На мою думку, владі потрібно чітко провести межу між чорнобильцями, які отримали посвідчення до прийняття закону про пільги для ліквідаторів аварії на ЧАЕС, і тими, хто став пільговиком пізніше, а також між чорнобильцями 1986 року, тобто до закриття саркофагу четвертого реактора, й після. Чорнобильців 1987-1989 років слід віднести до категорії “Працюючих у зоні відчуження після ліквідації аварії на ЧАЕС”. В окрему категорію необхідно виділити вузьке коло ліквідаторів аварії на ЧАЕС, які безпосередньо працювали на четвертому реакторі й у перший місяць після вибуху. Уряд не повинен виплачувати за рішенням корумпованого суду всім підряд, а в першу чергу чорнобильцям, які працювали на ЧАЕС до закриття саркофагу. Також не можна відділяти фінансово інвалідів-чорнобильців від інвалідів-афганців або шахтарів. Проблему виплат чорнобильцям можна вирішити, якщо всім категоріям ліквідаторів будуть здійснюватися реальні доплати до пенсій, куди необхідно включати й суму на оздоровлення. До речі, за минулі 30 років я, чорнобилець другої категорії, не отримав жодної путівки в санаторій, а лише одержував від 100 до 150 гривень у місяць. А тим часом держава годує чиновників і бюрократів, які заснували чорнобильські фонди, спілки й т.п., а до справжніх ліквідаторів гроші не доходять.
Мені в 1987 році керівництво УМВС доручило взяти у міськвиконкомі списки чорнобильців і привезти їх в управління внутрішніх справ. Як зараз пам’ятаю: тоді учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, які проживали в Кам’янці-Подільському, другої категорії було 41, першої — лише четверо. Нині їх — 547 (першої категорії — 110, другої — 247, з них евакуйованих — 62, вдів — 23). Невже урядовці не можуть знайти нормальних консультантів, які разом із активістами-ліквідаторами прорахували б реальні доплати до пенсій?..
Розумію, що виплати чорнобильцям — це серйозне навантаження на держбюджет, але хто-хто, а ліквідатори аварії заслужили на пільги і від держави, і від вдячного людства. Переконаний, якщо чесно проаналізувати цю проблему на урядовому рівні, навести лад зі списками пільговиків, у нас з’являються ще й неабиякі резерви у бюджеті.
Володимир КОЛЕСНИК,
учасник ліквідації аварії на ЧАЕС