Музична комедія “Ханума” у нинішній постановці театру ім. М.Старицького на тлі веселого, буфонадного дійства визначає питання загальносуспільного характеру.
Музична комедія “Ханума” у нинішній постановці театру ім. М.Старицького на тлі веселого, буфонадного дійства визначає питання загальносуспільного характеру.
Чи може честь і гідність бути предметом купівлі-продажу, чим людина здатна пожертвувати заради збереження свого імені й титулу? Чи все вирішують гроші, коли скоробагатько задумав породичатися з князівською родиною? Численні приклади сьогодення свідчать про актуальність цих питань. Між тим автор “Хануми” Авксентій Цагарелі заклав у п’єсі й іншу надзвичайно важливу тему міжетнічних взаємин. Написана наприкінці ХІХ століття, вона, мабуть, уперше в легкому, комедійному жанрі порушує гостру для Кавказу тему взаємин грузин і вірмен. У радянські часи п’єса мала продовження, зокрема в знаменитій кінокомедії Георгія Данелія “Міміно”.
Нова постановка “Хануми” на хмельницькій сцені також делікатно виводить цю тему у сценічному відображенні весільної історії збіднілої родини грузинського князя Вано і сімейства багатого вірменина Микича. Попри дворянську пихатість, князь Вано готовий на мезальянс з юною купецькою донькою. На кону — його боргові векселі і честь імені. Що ж до Микича, то його мета — забезпечити князівським гербом своїх нащадків. Натомість у молодих героїв цієї історії — князівського племінника Коте і красуні Сони справжнє палке кохання, для якого багатство, титул, національність — ніщо.
Уточн.ємо, що ці ролі у прем’єрній виставі виконали молоді актори театру Ярослав Кузик і Серафіма Валівоць. Обоє дебютантів органічно вписалися в ансамбль досвідчених майстрів сцени. Кето Ярослава Кузика — скромний юнак, змушений заробляти на життя домашнім учителем у багатому домі Микича. Закоханий у Сону, він готовий водночас на пожертву заради свого дядька князя Вано, хоча нічим йому не зобов’язаний. Сона, вихована у суворих традиціях вірменської родини, здатна відмовитися від благ, щоб бути з коханим. Разом з тим у їхніх вчинках проглядаються і родинна гідність, і національна гордість.
Молоді актори є гарною парою: фактурний Ярослав і струнка, пластична Серафіма, в обох гарний голос, у Серафіми ще й дзвінкий, добре чутий в усіх кутках глядацького залу. Поставлена дикція навіть краща, ніж у декого з досвідченіших акторів. Приємно, що в театрі з’явилися перспективні претенденти на завжди застребуване амплуа молодих героя і героїні, що розширюватиме репертуарні можливості театру.
Варто відзначити і загальне бережне ставлення постановників вистави до національних ознак діючих персонажів: відмінність костюмів, пластика танцювальних рухів, певні особливості акценту… І хоча міжнаціональна тема не надто сфокусована сценічним дійством, глядач має належно оцінити її делікатність.
Володимир Разуваєв
На фото: Ярослав Кузик і Серафіма Валівоць у ролі Коте й Сони
Фото Миколи Шафінського