Першоберезень п’янив своєю невгамовністю, вишуканістю думок, образів на, здавалося б, звичайні речі, які від подиху опоетизованого слова переставали такими бути. Пахло весняною свіжістю і… щебетанням перших гострокрилих ластівок.
Першоберезень п’янив своєю невгамовністю, вишуканістю думок, образів на, здавалося б, звичайні речі, які від подиху опоетизованого слова переставали такими бути. Пахло весняною свіжістю і… щебетанням перших гострокрилих ластівок.
Саме такий образ досить влучно дібрав директор обласного літературного музею Василь Горбатюк, коли представляв молодих подільських поетес, які лише починають ширококрило літати у просторах поезії, вишукуючи нестандартні образи, захоплюючи читача індивідуальним стилем, мережаними римами і глибоким змістом.
Поетичний вечір, котрий відбувся нещодавно в музеї, мав “пташину” назву: “Синиця в руках, або ж Чотири весняні ластівки”. “Синиця” — це сторінки майбутніх книг, отих жаданих журавлів, котрі поки що в небі.
Анастасія Лукій, Олена Іськова, Наталя Шаповалова, Інна Гаврилюк — такі різні, але водночас такі схожі. Їх об’єднує потяг до досконалості — слова, думки, розуміння життєвих істин, які сплеском морської хвилі піднімаються до високої чи ранимої душі, намагаючись знайти місце й для себе. В їхніх творах — кохання, дружба, взаємоповага, доброта, людяність — те, без чого цей світ — ніщо. Також відчуваються і безнадія, подекуди невпевненість, розчарування, гнітючий біль, які не в змозі нікого залишити байдужим.
Його чорне пальто наскрізь мокре нічними думками.
Комір, що на плечах, надто часто їсть дим сигарет.
Замість ковдри — укритись його руками…
Я на цьому бажанні давно вже поставила хрест.
Ці рядки не можуть не захоплювати. А написала їх студентка Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії Настя Лукій, для якої поезія — це щось незвичайне, те, що творить її саму. У 2014 році дівчина власним коштом видала поетичну збірку “Кофеїн”, про народження котрої мріяла тривалий час.
Олена Іськова із села Вербівці Шепетівського району — турботлива матір, дружина, щира подруга і просто мудра жінка, яка, окрім вчительської роботи, присвячує себе творчості. В її очах — та іскра, що стає імпульсом до більшого, і, що головне, з часом вона все розгоряється і розгоряється, вселяючи надію на краще.
Я в тобі зацвіту первоцвітом.
У душі, що кохання не знала,
Буду Всесвітом, сонячним літом,
Стану дивом, що серце чекало…
Так описує поетеса свої почуття у першій збірці “Рветься душа в небо”, яка вже встигла сподобатися читачеві. Попереду в Олени чимало планів, задумок, ідей, котрі, без сумніву, вона втілить у життя.
Інна Гаврилюк і Наталя Шаповалова наразі не мають своїх друкованих збірок, але є мрія зібрати в одне всі поетичні твори і випустити окремим виданням. Тож побажаємо їм втілити заповітну мрію і незабаром постати перед аудиторією в іпостасі поета-першокнижника.
Аби ще більше підкреслити шал емоцій, які вирували того незабутнього вечора, були запрошені музиканти — студенти музичного училища ім. В.Заремби. Скрипалі Андрій Полупан і Артур Рижак у супроводі акомпаніатора Галини Тарадай довершено виконали композиції Яна Бенди “Грави” та Юрія Іщенка “Гуцульська пісня”.
Часті гості обласного літературного музею — члени Національної спілки письменників України Віталій Міхалевський, Петро Маліш, Михайло Цимбалюк висловили свої міркування щодо почутих творів, зокрема відзначили потенціал молодих поетес, закликали і надалі купатися в слові, ще більше проникати в його сутність, красу.
На фото: (зліва направо) Анастасія Лукій, Олена Іськова, Наталя
Шаповалова; вірші читає Інна Гаврилюк