Все, як у тій совковській пісні “Якщо завтра війна…”, яку, як відомо, написано ще до початку Другої світової. І хоча це порівняння доволі кострубате, наші політики ще до початку нинішньої парламентської та суспільно-політичної кризи в країні, здається, заздалегідь написали сценарій і дочасних парламентських, і президентських виборів.
Все, як у тій совковській пісні “Якщо завтра війна…”, яку, як відомо, написано ще до початку Другої світової. І хоча це порівняння доволі кострубате, наші політики ще до початку нинішньої парламентської та суспільно-політичної кризи в країні, здається, заздалегідь написали сценарій і дочасних парламентських, і президентських виборів. Бо ж, як відомо, підготовка до нових виборів розпочинається наступного дня після оприлюднення результатів тих, які тільки-но відбулися. І не біда, видно, що нове виборче випробування країна може не витримати, адже її суспільно-економічний поріг міцності вже дійшов межі, на що критично впливають, зокрема, війна на Донбасі, анексія Росією Криму, що катастрофічно тане довіра до української політичної верхівки загалом у потенційних міжнародних фінансових донорів через її недолугу політику реформ. Ці партійно-фінансові клани керуються лише логікою власних розрахунків, яка, на жаль, далека від національних інтересів. Важко сказати, чому вони впевнені, що, скажімо, не увірветься терпець тим військовим, які нині на лінії розмежування з ворогом, що наша п’ята колона, керована прямо й опосередковано Москвою, не збурить суспільний спокій у тилу, бо здається, терпіння у нас теж на межі можливого. Всі ці фактори цілком можуть привести до фатальних наслідків для нашої держави. Тож примару нових позачергових парламентських виборів за таких обставин, мабуть, слід розглядати як балансування на межі можливого. Але це аж ніяк не спиняє провідних політичних гравців, які вже розпочали реальну підготовку до нових політичних випробувань, перспективи яких виглядають, як на мене, цілком передбачуваними і не на користь зміцнення державності, завважмо ще раз, в умовах не оголошеного, але реального воєнного стану.
Якщо хтось вважає, що саме такі вибори є виходом з цієї критичної ситуації, то він глибоко помиляється. Адже не варто бути великим аналітиком, щоб засумніватися, що новий парламент буде якіснішим, ніж нинішній. Єдиний позитив, що в Раді може з’явитися повноцінна фракція “Свободи” і, можливо, трохи більше парламентаріїв приведуть “Батьківщина” і “Самопоміч”. Проте чекати, що вони змінять там баланс сил, аж ніяк не доводиться. Досить навіть поглянути на їхні можливості в нашій області, де гречкосії з регіональним минулим здатні і далі переломити виборчий загал на свою користь. Тож без змін виборчого законодавства, бодай повернення до пропорційної системи виборів, на такий експеримент можуть наважитися лише політичні самогубці. Здається, і в самій Верховній Раді нині багато-хто це також розуміє, тож у їх діях з різною політичною мотивацією проглядається застереження проти дострокових парламентських виборів. Ну, скажімо, вийшли недавно “Батьківщина” та “Самопоміч” з правлячої коаліції, а радикали розпочали політичний торг з повернення до неї, добре усвідомлюючи, що час їхньої демагогії і популізму минає. Звичайно, у цій кризовій ситуації міг би вирішальне слово сказати Президент, бодай, озвучивши публічно свій намір ввести у разі чого пряме президентське правління та воєнний чи надзвичайний стан по всій країні, що веде за собою розпуск парламенту до кращих часів. Можливо, такий намір глави держави остудив би деякі гарячі голови у нашому строкатому політикумі, проте для цього потрібно проявити тверду політичну волю, з чим на Банковій спостерігається великий дефіцит. Тож ми з вами залишаємося в очікуванні змін у країні, та в якій ролі: спостерігачів чи активних учасників — це вже питання до нас самих…