Прочитавши в “Проскурові” замітку Кузьми Матвіюка “Хто не хоче змін у міській освіті?” та кореспонденцію про “круглий стіл” у редакції щодо нового закону про освіту, хочу поставити питання по-іншому: “Хто хоче змін у міській освіті?” Поміркуймо.
Прочитавши в “Проскурові” замітку Кузьми Матвіюка “Хто не хоче змін у міській освіті?” та кореспонденцію про “круглий стіл” у редакції щодо нового закону про освіту, хочу поставити питання по-іншому: “Хто хоче змін у міській освіті?” Поміркуймо.
За багато років різних змін у кожному освітньому закладі встановилися правила: що можна, а що зась. Кожен навчальний заклад поставив неписані вимоги до вчителів, учнів, батьків, тільки не спитавши про те, чи їм це потрібно. Освітянська профспілка стояла на захисті прав тих же вчителів, але з урахуванням думки адміністрації, яка завжди була вирішальною. Адже профкоми, а особливо їх голови, підбираються з людей, які завжди мали проводити політику адміністрації. Звісно, є “коридор”, в якому треба проводити якісь заходи, щоб потім можна було відзвітувати. Але не більше. Вчителі залишаються підневільними своїй адміністрації, оскільки не секрет, що значний відсоток серед них пенсійного віку, а отже, виступити проти адміністрації означає кінець педагогічній діяльності.
Батьки звикли до “благодійних внесків” і не тільки на клас, а й на школу. Плюс є категорія педагогів, яка любить, коли їх люблять. День народження у них уже квітами не відбудешся, а у День вчителя, 8 Березня, хто скромніший, бере, що дадуть, а хто вищий за своїм статусом, може й замовити, що хоче. Батьки все це проковтнуть, тому що дитині вчитися треба. Ось раніше, якщо дитина не зрозуміла матеріалу, вчитель пропонував залишитися після уроків, але зараз різні відмовки: “Вони не піддаються навчанню”, “Якщо мені за це будуть доплачувати…”, “Знайдіть репетитора…” тощо чути від багатьох педагогів.
Адміністрація навчальних закладів, у свою чергу, трактує трудове законодавство зі своїми “правками”. Залякали педагогів прокуратурою, різними фінансовими перевірками, нагадуванням, що в них ненормований робочий день, що відпустка і так велика, щоб їм ще й відгули давати. Зрештою, ви, напевно, краще знаєте, скільки випускників педагогічних вишів працює на наших ринках, в інших структурах не за власним бажанням, тому, що вони нічиї і в них “немає важелів”, як любить висловлюватись одна освітянка.
Тож хочеться спитати керівництво освіти: що буде, якщо військовий порушить наказ? Звісно, трибунал. А що буде, якщо освітянин порушить наказ? А нічого. Так, згідно з наказом Міністерства освіти України №648 “Щодо припинення практики створення та вимагання від дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, позашкільних навчальних закладів документації та звітності, не передбаченої законодавством України”, відповідного листа Міністерства освіти і науки України №1/9586 “Щодо здійснення вчителем науково-дослідницької діяльності та пошукової роботи” регламентується календарне планування, форми конспектів занять і таке інше, а встановлення універсальних у межах навчального закладу, міста, району чи області, стандартів таких документів є неприпустимим. Але, як і раніше, продовжують збирати педагогів та розповідати, як вони повинні писати різноманітні конспекти. І якщо тебе не цікавить результат власної атестації, ти можеш не готувати подібні документи. Яка тут творча ініціатива стимулюється, ви, певно, здогадуєтесь. Але минає певний час і всім потрібні “зведення з освітянського фронту”, які вимагає керівництво.
Писати можна до безкінечності, але ми нічого не змінимо, поки за кермом люди, які десятки років вважають, що вони незамінні. Вони не хочуть пригадати, як були молодими та без практики, і що їм довіряли певні посади. Забули, що зараз не та молодь іде в освіту, де, за традицією, віддають перевагу слухняним виконавцям, які здатні хіба на те, щоб гарно говорити з трибуни. Вам подобається така система навчання та добору педагогічних кадрів у нашому місті? Мені аж ніяк. Як на мене, нині потрібно для освіти шукати молодих, незатертих, незашорених людей і не дуже дивитися, чи є в них магістратура, чи нема, тому що не секрет, хто і як закінчував магістратури, але написати наказ грамотно українською досі не вміє. Не можу повірити, що в нашому місті немає молодих, в міру амбітних, розумних людей. Якщо ми не пройдемо цей етап, то залишимося один на один з тими профі, які не бачать, що їм уже пора на заслужений відпочинок. А наші діти у цей час їхатимуть за кордон, тому що їх там цінують.
І наостанок. Звісно, наші освітянські керівники різних рівнів скажуть, що це — наклеп на освіту, але багато розумних, скромних педагогів, тих могікан-професіоналів, які працюють заради дітей, мене зрозуміють. Нам треба подивитися правді в очі, тому що процес пристосуванства в освіті триває вже другий після Євромайдану рік…
Петро Д.
P.S. Автор не захотів з відомих причин підписуватися власним прізвищем.