Система охорони здоров’я в країні на шляху реформування. Про це наша розмова з начальником управління охорони здоров’я міської ради Михайлом Василишиним.
Система охорони здоров’я в країні на шляху реформування. Про це наша розмова з начальником управління охорони здоров’я міської ради Михайлом Василишиним.
— Михайле Йосиповичу, минулий рік виявився досить складним у всіх сферах життя міста, зокрема й у медицині.
— Попри складнощі, нам багато вдалося зробити. Майже на мільйон гривень закупили обладнання й передали у Хмельницький військовий шпиталь, а пересувний стоматкабінет на колесах, який був дооснащений і перетворений у кабінет екстреної медичної допомоги, нині успішно використовується військовими в АТО.
Також на понад 40 мільйонів гривень покращено оснащення мед-закладів міста. Закуплено апарати УЗД експертного класу для перинатального центру та міської дитячої лікарні, змінено рентгенустановки в цьому медичному закладі, що знижує рівень опромінення під час обстежень маленьких пацієнтів. У міській лікарні відкрито нову реанімаційну палату.
Приділено увагу програмі енергоощадності та енергозбереження в медзакладах міста. Зокрема утеплили фасад перинатального центру, будемо встановлювати ще й терморегулятори, які допоможуть економити тепло. За цією програмою працюватимемо надалі, адже вона довгострокова й затратна.
— Українці переважно не задоволені вітчизняною системою охорони здоров’я. Отже, її потрібно змінювати.
— Я — прибічник медичної реформи, заявленої ще 2010 року, але обов’язково системної й послідовної, з попередньою просвітницькою роботою. На жаль, не все в цьому напрямку гаразд. Перший етап реформи стартував ще п’ять років тому. Вінницька, Дніпропетровська, Донецька області й місто Київ були пілотними. На основі існуючих медустанов там були створені центри первинної медико-санітарної допомоги. Надалі планувалося розробити систему госпітальних округів. Це усунуло б дублювання функцій медустанов і сконцентрувало в тих центрах, які б надавали допомогу на високому рівні. Але з об’єктивних причин реформа загальмувала. Її перший етап мав закінчитися ще 2013 року, а минулоріч планували запроваджувати обов’язкове медичне страхування громадян.
Однак офіційні результати реформування в пілотних областях так і не озвучені й ми не знаємо, чи впроваджено всі елементи нової медичної допомоги на визначених для експерименту територіях. Але не-офіційною інформацією від колег володіємо. На жаль, не все так просто в цьому експерименті.
— На чому слід зосередитися, реформуючи медицину?
— Вважаю, що з нас досить пілотних проектів та експериментів, час для справжнього реформування. Але для цього, в першу чергу, слід підготувати міцну законодавчу базу. Важливо ухвалити стратегію реформування, в якій чітко виписати модель надання медичної допомоги з визначенням зрозумілого маршруту пацієнта й дорожню карту реформи. Важливо засвоїти уроки пілотних регіонів, аби не повторювати їх помилок при реформуванні галузі в цілому.
У сучасній охороні здоров’я треба багато змінювати. Логічно, що має скластися нова система відносин медичних закладів, керівника і лікарів, лікарів і пацієнтів і, що дуже важливо, — ставлення пацієнтів до свого здоров’я, профілактики захворювань та лікування. Об’єктом фінансування повинна стати конкретна допомога закладами охорони здоров’я, а не ліжко-місце. Адже медична допомога — це не ліжка, а нові підходи до лікування. Гроші повинні слідувати за пацієнтом. На законодавчому рівні потрібно внормувати добровільне та обов’язкове медичне страхування.
— Перші кроки реформ у пілотних областях оптимізму не додали?
— Так, наші колеги, які працювали два роки в умовах пілотних проектів, відзначали неготовність медицини до змін. Чому? Жодні реформи не минають безболісно. А тому нам слід засвоїти уроки колег-вінничан, киян… Я, скажімо, згоден, що у нас не все гаразд з підготовкою сімейних лікарів — недоліки треба виправляти, переконаний в необхідності зберегти кваліфіковані кадри в педіатрії. І не тільки. Вважаю, вузьких спеціалістів потрібно більше, ніж медиків загальної практики. На це є ряд причин. Одна з них дуже серйозна — відсутність необхідного рівня відповідальності пацієнта за своє здоров’я.
Дуже непросто перевчати людей звертатися спочатку до сімейного лікаря. В сімейній амбулаторії, крім лікаря та медсестри, не буде хірурга, лора, уролога… Лікар загальної практики вирішуватиме, чи потрібні пацієнту консультації вузького спеціаліста або ж якесь додаткове обстеження.
Наразі від медиків вимагають занадто багато. Інколи пацієнти за один день хочуть отримати консультацію, здати аналізи та пройти додаткові обстеження, часто самі вимагають, на їхню думку, доцільні призначення. Отже, зміни в медицині мають відбуватися паралельно зі змінами в свідомості пацієнтів.
— На якому етапі реформування медицина Хмельницького?
— Формуємо первинний рівень допомоги. Думаю, за перше півріччя поточного року справимося з цим завданням. І лише після розподілу функцій зможемо взятися за повне реформування. Наразі у нас є сім амбулаторій сімейної медицини. Плануємо створити ще чотири — у мікрорайоні приватної забудови за автовокзалом №1, на вулиці Трудовій, поблизу авторинку, у мікрорайоні Дубове, а також у Дальніх Гречанах. Стільки ж має бути центрів первинної медико-санітарної допомоги на базі поліклінік.
— За попередніми розрахунками, в місті мало бути 35 амбулаторій сімейної медицини
— Це не доцільно, бо в більшості випадків потрібно будувати нові приміщення, оснащувати їх, підключати до інфраструктури… Видатки величезні, а коштів на це держава не передбачила. Місту з цим завданням самотужки теж не справитися. Ефективніше використати наявний потенціал поліклінік, які розміщені вигідно для мешканців усіх мікрорайонів.
— Чи передаватиме місто свої медичні заклади на вторинний рівень?
— Остаточно з цим ще не визначилися. Невідомо, як буде здійснюватися в майбутньому фінансування цих закладів. Про це має подбати держава, адже мешканці міста йтимуть, у першу чергу, не в обласні лікувальні заклади, а до нас. Зрештою, обласні і так будуть перевантажені, бо відповідатимуть за медико-санітарну допомогу населення районів.
— У цьому році після змін у податковому законодавстві місто отримуватиме значно меншу субвенцію, ніж раніше. Отож складнощів не уникнути. Міський бюджет не перший рік витрачає значні суми на обслуговування пацієнтів з області. Чи буде якось урегульоване це питання?
— Минулого року витрачено 18 мільйонів гривень на обслуговування немісцевого населення. З обласного бюджету компенсації не отримуємо. Дійшло до того, що на травмпункт приїздять люди з усієї області на профілактичні заходи, оскільки лише у нас, практично, є вакцини проти сказу, правця тощо. Ми, звичайно, надаємо допомогу, але потрібні кошти на поновлення запасів вакцин та медикаментів, причому ціни, порівняно з минулим роком, зросли вдвічі. Скажімо, якщо торік ми витратили 480 тисяч гривень з казни міста на закупівлю туберкуліну, то цьогоріч за ту ж кількість доз треба заплатити мільйон гривень. Значно здорожчало перебування хворих у стаціонарі, як і прийом, наприклад, у травмпункті. Якщо торік на забезпечення реанімаційного відділення міської лікарні потрібно було 1 мільйон гривень, то тепер — 7-8 мільйонів і стільки ж для дитячої. А є ще реанімація новонароджених… Місто збільшило суму на витрати медицини, але вирішити всі проблеми не вдасться. Ми плануємо забезпечити достатньою кількістю медикаментів для безкоштовного прийому пацієнтів дорослого і дитячого травмпунктів, прийомних відділеннях та одноденне перебування в реанімації.
— Поділіться, будь ласка, інформацією щодо вакцинування.
— Хмельницький провів вакцинацію проти поліомієліту і тепер 90% дітей захищені. Але залишається проблема з іншими інфекціями, від яких треба робити щеплення: кір, краснуха, сказ, правець, зміїні укуси… До них слід додати також вакцинування проти грипу, яке держава переклала на громадян. Ситуація патова. По суті, зірвана робота з вакцинації дітей у минулі роки. Вакцини не надходять… Через зірваний графік щеплень потрібна нова методика вакцинування, яку повинні спільно розробити Академія медичних наук та Міністерство охорони здоров’я.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК