Цей новий роман Миколи Мачківського вийшов наприкінці минулого року у видавництві Алли Цюпак невеликим накладом, а перед тим був апробований у львівському журналі “Дзвін”. В анотації про твір читаємо, що письменник звертається до далеких уже днів Другої світової, до гіркого буття дітей війни, трагедії спалених німцями сіл. В основу роману лягли невигадані факти і події на теренах України й Угорщини.
Цей новий роман Миколи Мачківського вийшов наприкінці минулого року у видавництві Алли Цюпак невеликим накладом, а перед тим був апробований у львівському журналі “Дзвін”. В анотації про твір читаємо, що письменник звертається до далеких уже днів Другої світової, до гіркого буття дітей війни, трагедії спалених німцями сіл. В основу роману лягли невигадані факти і події на теренах України й Угорщини. Власне, у творі йдеться про наш край, життя під час окупації у північних районах Хмельниччини, трагедію спалених тут нацистами двох сіл Губельці і Волиця. Діють у романі і цілком впізнавані герої та антиперсонажі, серед яких угорський солдат Імре Габор, якого автор і наділив збірним назвиськом “каратель”. Цьому солдату завдячує життям, власне, рідне село автора Хоросток Славутського району, яке карателі дивом не спалили, а селян не розстріляли. Цей драматичний епізод і є символічним кульмінаційним контрапунктом роману-реквієму, який письменник композиційно помістив саме на його останніх сторінках. Угорець Імре Габор, який набрався карательської скверни саме в наших краях, все ж зумів запалити в душі іскру милосердя до цього поліського села й переконав земляків не брати ще одного гріха на душу. “Там, за німецькою оборонною лінією Арпада, — їхня земля. Прийме вона цих чудовиськ-душогубів чи ні — вороття в каральний кошмар уже не буде!” — ніби говорить цей антигерой для себе вслід за автором.
Взагалі ж, у наш не надто читаючий час, як на мене, в такі твори слід дуже уважно вчитатися. З деякими акцентами автора, зокрема щодо оцінок перебування на нашій землі тих же донських козаків, яких окупанти використовували як каральні і караульні підрозділи, можна сперечатися, насамперед щодо їх мотивації переходу на бік загарбників. Та письменник зумів зазирнути у найглибші закутки душ і своїх антигероїв. Їх усіх можна зачислити до категорії карателів, проте не всі ними були за переконаннями. Взагалі ж, психотипажі цих персонажів вартують розлогіших оцінок літературознавців. Микола Мачківський — один із небагатьох у сучасній літературі, хто створив цілу когорту таких складних образів. Вочевидь, і назвою роману “Каратель” сфокусував на них увагу, заразом спробувавши на прикладі образу Імре Габора прослідкувати шлях падіння, здавалося б, цілком нормальної людини до карательської психології дій в умовах війни та перебування на окупованій Україні.
І взагалі подібних тематичних образних планів у творі доволі багато, як і скрупульозної роботи над кожним героєм. Вони з’являються, так би мовити, з обох полюсів — добра і зла, світла і темряви у людській душі, її вчинках, рішеннях, виборі в екстремальних умовах війни.
Цим твором Микола Мачківський знову окреслив своє помітне місце у сучасній українській прозі.
Б.Демків