Якщо інші поїздки хмельницьких делегацій на буремний Схід не прив’язувалися до конкретних дат, то ця мала чітко означений календарний орієнтир: як і рік тому, у День Соборності України, ми по-винні були обов’язково бути в Старобільську. Адже якраз тоді офіційна хмельницька делегація підписала на Луганщині угоду про поріднення наших міст, що послужило гідним прикладом для багатьох інших міських громад, насамперед Західної України. Цьогоріч у цей день уже новообрана міська рада й керівництво міста в особі Олександра Симчишина вирішили продемонструвати свою цілком природну спадковість у підтримці цієї державницької традиції, направивши у Старобільськ офіційну делегацію на чолі з секретарем міської ради Михайлом Криваком.
Якщо інші поїздки хмельницьких делегацій на буремний Схід не прив’язувалися до конкретних дат, то ця мала чітко означений календарний орієнтир: як і рік тому, у День Соборності України, ми по-винні були обов’язково бути в Старобільську. Адже якраз тоді офіційна хмельницька делегація підписала на Луганщині угоду про поріднення наших міст, що послужило гідним прикладом для багатьох інших міських громад, насамперед Західної України. Цьогоріч у цей день уже новообрана міська рада й керівництво міста в особі Олександра Симчишина вирішили продемонструвати свою цілком природну спадковість у підтримці цієї державницької традиції, направивши у Старобільськ офіційну делегацію на чолі з секретарем міської ради Михайлом Криваком.
Таки у прямому розумінні поїздка мала відбутися за будь-якої погоди, яка, як відомо, нас у ці дні не жалувала. Морози, снігопади стали неабияким випробуванням дорогою на Схід. Зрештою, їхали ми, як завжди, не з порожніми руками. Маршрутний “Мерседес”, який знову виділив для цієї відповідальної поїздки “Електротранс”, був завантажений по вінця продуктами, волонтерськими дарунками, які мали потрапити до старобільських переселенців, бійців 8-го полку спецпризначення й артилеристів 2-го Хмельницького артилерійського дивізіону, які вже стали підшефними міської ради та багатьох хмельницьких волонтерів.
Чекали нас і в керівництві району та міста, замовивши у місцевому готелі “Айдар” місця, куди ми поселися десь опів на другу ночі 22 січня, подолавши дорогу за добрих 19 годин з кількома невеличкими перепочинками. Однозначно найважчим був відрізок шляху між Ізюмом і Сватовим, куди ми добирались у доволі ризикованих умовах снігопаду за маршрутом, прокладеним ще минулоріч. Якраз на блокпосту біля Сватового чекали сюрпризів, адже донедавна там дотримувався дуже строгий режим. Як запасний варіант розглядали можливість виклику друзів-артилеристів на підмогу, які могли нас звідси забрати і провести блокпостами до себе аж під Сєверодонецьк. Проте обійшлося, адже за останній час на цій ділянці маршруту ряд блокпостів були демілітаризовані, а на сватівському — пом’якшено режим проїзду. Тож його охоронцям ми передали традиційні гостинці від хмельничан, хоча у мене, зізнаюся, факт закриття ряду колишніх блокпостів, зокрема на греблі Красно-Оскільського водосховища, викликав стурбованість. Не діяв і маленький блокпост на мосту через річку Красну, не побачили ми охоронців вночі на вчора ще дуже строгому блокпосту на в’їзді у Старобільськ, який донедавна тримав контроль на мосту через річку Айдар.
Вже другого дня я дещо заспокоївся, коли ми рушили у напрямку на Сєверодонецьк, де блокпости і далі працювали у звичному режимі. Проте тривога за зняття залоги на згаданих болкпостах залишилася та ще більше посилилася при аналізі інформації, якою ділилися наші нові друзі. Хотілося б, щоб ці упередження залишилася лише сумнівами, але, на жаль, їх поділяли і мої співрозмовники у тих краях…
Щоправда, ці тривожні думки на ранок розвіялися від дружелюбного прийому старобільчан, які подбали про нас, як про рідних. Спершу ми взяли участь в урочистому засіданні з нагоди Дня Соборності, яке відбу
лось у сесійній залі райради, зібравши депутатів районної та міської рад, представників громадськості, військових. Від хмельницької громади на ньому виступив Михайло Кривак, викликавши дружні оплески, коли запевнив, що наше місто і далі прийматиме на відпочинок дітей зі Старобільщини та продовжуватиме співпрацю за всіма запланованими і новими напрямками. Чудово зал прийняв виступ заслуженого артиста України Володимира Смотрителя, який заспівав свій патріотичний хіт “Ми не блудні сини”. Зізнаюся, всі ми були приємно вражені високою патріотичною атмосферою цієї урочистої акції. А запашний коровай від хмельницької делегації, який прийняв голова району Анатолій Гаркавий, тут же було передано школярам міста. До речі, ще один коровай підвечір ми вручили нашим артилеристам. Згадане урочисте дійство закінчилося покладанням квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку на центральній площі міста. На Тараса поглядає засніжений Нестор Махно, бронзову постать якого старобільчани у нові часи поставили на балкон двоповерхового будинку навпроти.
Цього дня район і місто відзначають і роковини визволення від нацистів, нині 73-і за рахунком. Ці заходи мали відбутися дещо пізніше. Цього часу нам вистачило, щоб передати частину своєї гуманітарки для переселенців через благодійний фонд “Оберіг”, де нас приймали наші давні друзі на чолі з Іриною Калініною. Встигли ми й побувати у районній бібліотеці, де вручили місцевим бібліотекарям передачу від хмельницьких колег та підбірку загалом з творів нашого земляка, відомого українського письменника Броніслава Грищука. Приємно були вражені книжковими виставками подільських авторів. Взагалі ж тамтешні бібліотекарі не ховалися з власними позитивними емоціями від співпраці з колегами-хмельничанами, з якими у них триває постійний і дуже результативний діалог. У бібліотеці Володимир Смотритель також дав імпровізований концерт, а згодом ми разом рушили на урочистості з нагоди визволення міста від нацистських окупантів. Зрозуміло, якби не війна з імперською Росією, фронт якої проходить неподалік, то патріотичний зміст цих акцій не відлунював би очевидною двозначністю у виступах місцевих посадовців та громадськості. Звичайно, від того подвиги таких людей, як дев’яносторічний Михайло Бурян та на рік молодший колишній фронтовик Володимир Капуста, які ще змогли прибути на цю акцію, неможливо применшити. Але, мабуть, дуже важко пояснити цим людям, чому нині окупантами на українській землі постали діти й онуки росіян, які разом з ними воювали проти нацистів. Взагалі ж на це запитання, як на мене, наша постмайданна влада не знайшла досі адекватної відповіді по всій Україні, користуючись звичною прорадянською псевдопатріотичною риторикою, яка на Луганщині, мабуть, нескоро набуде іншого змісту, якщо вистачає її і в наших краях.
А
ле попри все і тут ця посткомуністична крига скресає на очах, про що свідчить і зміст цих заходів, у яких активну участь взяли представники військових підрозділів, що дислокуються у цих краях. Долучилися, зрозуміло, й хмельничани, а Михайло Кривак, як на мене, досить принципово розставив у своєму виступі згадані історичні акценти. Наша делегація поклала квіти до меморіалу загиблим героям Другої світової, а також вінок з написом “Герої не вмирають! Слава Україні!” до пам’ятної стели героям АТО, який ми привезли спеціально для цієї мети з дому…
А про скресання згаданої криги у свідомості місцевого люду, на мій погляд, дуже переконливо свідчить те, що коли ще рік тому місцеве населення доволі упереджено сприймало присутність наших військових та бойової техніки, то нині ставлення до них, здається, кардинально змінилося. Принаймні, коли якийсь місяць тому після військових навчань через Старобільськ пішла наша військова техніка і хтось запустив чутку, що, мовляв, Київ здає ці території Москві і сепарам, у місті та районі виникла справжня паніка, чого не надто спостерігалося торік…
Після згаданої акції ми ще встигли побувати у місцевому краєзнавчому музеї, який віднедавна дістав статус обласного, де дуже приємно вразила нова експозиція, присвячена героїці АТО. Звичайно ж, не могла не викликати у мене упередження молода працівниця музею, яка проводила екскурсію для україномовних школярів з приміського села російською і нічого не знала про свого знаменитого земляка, сучасного молодого українського письменника Сергія Жадана. Але спілкування з директором музею панею Лесею обнадіяло, адже у неї та колективу нині доволі амбітні плани, з яких не завадило б дещо запозичити і нашим музейникам.
А пообіді нас чекали вже у “вісімці”, де на пропускному пункті хмельничан гостинно зустрів земляк, заступник командира з виховної роботи і наш давній товариш Михайло “Алладін”. До речі, до бази розвідників нині веде видозмінений вказівник, який вони влітку відредагували на “Елочка Проскурівська”. Там також спершу відбулася процедура передачі гуманітарного вантажу, загалом з подільських смаколиків. На той час уже сутеніло і ми ще встигли відвідати один з наметів-бліндажів та казарми хлопців, яких невдовзі командири зібрали в їдальні, де було доволі тепло, хоч надворі мороз явно посилювався. Тож з нашої легкої руки у цьому бойовому підрозділі підвечір відбулися ще одні урочисті заходи до Дня Соборності, на яких виступили Михайло Кривак та заступник міської організації воїнів-інтернаціоналістів, начальник міського управління ДСНС Дмитро Білоус. З особливою увагою слухали бійці Володимира Смотрителя, який запропонував їм дуже серйозні пісенні тексти на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олега Ольжича, Тараса Мельничука, Василя Стуса, Павла Гірника, ряд власних творів, паралельно ведучи діалог про тернисті шляхи до волі й незалежності України. Цей репертуар, як виявилося, дуже глибоко зачепив цю сувору аудиторію. І треба було бачити, як ці неговіркі воїни, з обвітреними від морозів обличчями, які вже бачили на бойовому шляху смерть побратимів, побували у найгарячіших точках протистояння з агресором, уважно слухали пісні, записуючи їх на мобілки. Думаю, такий концерт багато вартує і для Володимира Смотрителя, з яким наші спецпризначенці прощалися особливо тепло. А перед самісіньким від’їздом вони здивували нас подарунком для хмельницьких артилеристів, до яких ми їхали, передавши кілька ящиків круасанів, котрі їм доставили волонтери з Волочиська. А ще ми домовилися із “Алладіном”, що він назавтра, 23 січня, організує вітальну телеграму Патріарху Філарету з нагоди дня його народження, який до Дня захисника Вітчизни нагородив високими церковними нагородами ряд бійців цього підрозділу. Щоправда, подібну телеграму електронкою на Київську патріархію ми ініціювали і від хмельницьких артилеристів, яких також Патріарх нагородив з тієї ж нагоди за конкретну бойову операцію…
Далі була неблизька дорога в околиці Сєверодонецька, де нас уже з нетерпінням чекали. Командир артилерійського підрозділу, полковник Валерій Лесков разом з начштабу прибули дещо пізніше, хоча це аж ніяк не позначилося на теплоті прийому. Приємно було познайомитися ближче з капеланом підрозділу, священиком УПЦ КП отцем Володимиром (Андрухівим), який тут з вересня минулого року. Нині він править у капличці, яку в наш попередній приїзд лише будували, а заразом ще й виконує, як жартує сам, обов’язки помічника заступника командира підрозділу з виховної роботи Ігоря Дмитровича. Зізнається, що бійці не завжди мають можливість відвідувати капличку, тож полковник Лесков попросив його читати короткі молитви та давати благословення на кожному ранковому шикуванні. Скажу вам, що то дуже глибоке за духовним змістом дійство, без якого вже важко уявити розпорядок дня артилеристів.
Звичайно, ж по приїзду ми спершу розвантажили гуманітарний вантаж, зокрема дарунки волонтерського активу, який координує відома хмельницька волонтерка Тетяна Баско. Дуже знадобляться хлопцям, шановні друзі, ваші передачі — в’язані шкарпетки, подушки для спальників, теплі рукавиці, маскувальні сітки та інші потрібні речі, які, зокрема, передала й Зоя Івко. А вже традиційно вантаж мінеральної води ми сформували завдяки голові благодійного фонду імені святого Володимира Олегу Лукашуку. Принагідно варто згадати про особистий внесок у цю поїздку депутатів міської ради Григорія Галкіна, Богдана Міхняка, Руслана Афійчука, Станіслава Мельника, Віктора Паламарчука, Юрія Вавринчука та Віталія Худецького, а ще багатьох хмельничан, зокрема активістів благодійного фонду “Центр Добриня”, директора фірми “Балтика” Олександра Яковюка, колективу “Насолоди”, дирекції ресторану “Софія”, які внесли свій вклад в успіх нашого візиту на Схід.
…Того вечора ми у штабній землянці-бліндажі спілкувалися з багатьма артилеристами, які повідали нам свої новини. З гумором згадували про святкування Нового року та Різдва, під яке тут зарізали вирощеного кабана, якого назвали Путіним, та свиню з кличкою Кабаєва. Їх виростили на відходах з солдатської кухні. “Пробували перевиховати, але не вдалося, тож довелося зарізати”, — жартували хлопці.
Звичайно ж, основною темою таких розмов була війна, очікування її завершення, обурення від того, що Київ поступається агресору на дипломатичному фронті, хоча це вже тема окремої публікації. Сон у бліндажі при двадцятиградусному морозі надворі був доволі комфортним, адже бійці заздалегідь подбали про облаштування житла. Тож не дивно, що на ранок у нашій землянці Володимир Смотритель у вишиванці та валянках подарував бійцям кілька пісень. Невдовзі він уже на шикуванні перед усім підрозділом виконає пісню на слова Павла Гірника, якою вслід за отцем Володимиром благословить бійців на новий ратний день…
Десь перед обідом ми рушили у далеку дорогу додому, довірившись професіоналізму нашого незмінного водія Андрія Боярина. Долучили заразом до свого екіпажу ще трьох бійців-відпускників, двоє з яких доїхали з нами аж до Хмельницького, а один з Житомира відбув на рідну Рівненщину. Але все це разом з враженнями від дороги та самої поїздки вже, як мовиться, інша історія, до якої кожен, хто буває у цих краях з подібними місіями, обов’язково повертається у спогадах ще не раз…
Богдан Теленько
На фото: виступає Михайло Кривак; співає у бібліотеці Володимир Смотритель; Водохреща в артилеристів — першого окропили
полковника Лескова; Дід Мороз на передовій; так покінчили
з кабаном Путіним
коровай від хмельничан прийняв голова Старобільської райдержадміністрації Анатолій Гаркавий