Час швидкоплинний. Але у кожної людини він залишає в пам’яті яскраві моменти життя. А що забулося, обов’язково спливе у спогадах друзів. Ось і мені нагадав хмельничанин Олексій Тимощук через електронку: “Магафурович, у грудні виповнюється 25 років з дня виходу першого номера газети “Вільне слово”.
“Треба ж… А я забув”.
І нахлинули спогади…
Час швидкоплинний. Але у кожної людини він залишає в пам’яті яскраві моменти життя. А що забулося, обов’язково спливе у спогадах друзів. Ось і мені нагадав хмельничанин Олексій Тимощук через електронку: “Магафурович, у грудні виповнюється 25 років з дня виходу першого номера газети “Вільне слово”.
“Треба ж… А я забув”.
І нахлинули спогади…
У 1990 році на бюро Славутського міськкому партії, щоб зберегти колектив міськрайгазети “Трудівник Полісся”, яку я редагував з 1983 до 1990 року, змушений був написати заяву на відпустку з подальшим звільненням. Так залишився без роботи і засобів до існування. Якби жив один, якось викручувався б. Але у мене була сім’я: дружина, двоє дітей, мама…
Що робити не знав. Тим більше, що перший секретар міськкому партії Ганна Архипова попередила: “На території міста і району ти роботу не знайдеш. Я докладу зусиль, щоб і в області ти почувався незатишно”.
Несподівано я отримав звістку від хмельничан: “Хмельницька міська рада відкриває газету й оголошує конкурс на посаду редактора. Подавай документи”.
…І ось я в Хмельницькому. Таємним голосуванням із семи кандидатів на посаду редактора газети “Вільне слово” (назва народилася трохи пізніше) з перевагою в один голос депутати обрали мене.
Іван Бухал, який очолював на той час Хмельницьку міськраду, взяв найактивнішу участь у становленні редакції газети, у створенні матеріально-технічної бази. Це він сприяв тому, що через кілька місяців я та Олексій Тимощук, якого я запросив на роботу до “Вільного слова” як відповідального секретаря, отримали квартири. Багато починань журналістів “Вільного слова” знаходили дружню і фінансову підтримку Івана Бухала. При ньому ми налагодили випуск книжкових видань, рекламні випуски газет, відкрили пункт продажу продукції — встановили кіоск у центрі міста. На жаль, Іван Васильович незабаром пішов зі свого поста. З новим керівником, який прийшов на його місце, стосунки не склалися. Щоб приструнити журналістів, кілька разів переглядали штатний розклад у бік зменшення кількості працівників. Попри все газета продовжувала виходити… Тоді нам перестали виплачувати заробітну плату. Конфлікт зайшов далеко. Зарплату виплатили, але сесія прийняла рішення, що місту така газета не потрібна. Ось так у 1992 році в Хмельницькому зник друкований орган під назвою “Вільне слово”, а на його базі почала виходити газета “Проскурів”. Але це вже інша історія…
Минуло 25 років… Але про “Вільне слово”, його колектив у мене залишилися найтепліші спогади.
Нехай у Новому році у цих людей і в тих, хто вірив у нас і підтримував, буде все гаразд.
Добра вам, миру та душевного тепла, дорогі мої хмельничани!
Валерій Басиров, академік Української технологічної академії та Кримської літературної академії, голова правління Спілки письменників Республіки Крим, директор видавництва “Доля”