Однією з особливостей праці журналіста є те, що постійно доводиться зустрічатися з великою кількістю людей. Від такого спілкування залишаються різні спогади — приємні й не дуже. Не часто, але трапляються зустрічі, які стають справді подіями і вже не забуваються з плином часу. Під час роботи в редакції “Вільного слова” такою подією стала для мене зустріч із Патріархом Київським і всієї України Мстиславом.
Однією з особливостей праці журналіста є те, що постійно доводиться зустрічатися з великою кількістю людей. Від такого спілкування залишаються різні спогади — приємні й не дуже. Не часто, але трапляються зустрічі, які стають справді подіями і вже не забуваються з плином часу. Під час роботи в редакції “Вільного слова” такою подією стала для мене зустріч із Патріархом Київським і всієї України Мстиславом.
У квітні 1991 року 93-річний Блаженніший Мстислав приїхав з Америки до України і завітав до Хмельницького. Зараз уже й не пам’ятаю, кому з журналістів газети спало на думку освятити приміщення редакції, запросивши до проведення цього обряду Патріарха Мстислава. Така пропозиція виникла не випадково, бо, окрім технічних труднощів з виданням газети (готувалась у Хмельницькому, набір робився у Старій Синяві, а друкувалася іноді навіть у Кам’янці-Подільському!), у роботі редакції постійно виникали негаразди, які негативно впливали на настрій журналістів і неминуче позначалися на якості матеріалів. Владика Мстислав з розумінням поставився до такого прохання, але оскільки розмова відбувалася пізно ввечері, а він уже втомився від численних зустрічей із подолянами, то запропонував з його благословення провести освячення отцю Олегу — чоловікові високому і стрункому…
Це тепер увійшло в моду освячувати все: від побутових приладів і підприємств до дорогих автомобілів, а 1991-го на такій церемонії мені довелося побувати вперше. Та й у будівлі колишньої обласної друкарні за всі роки її існування молитва до Бога звучала, мабуть, уперше. Проте одухотворений погляд отця Олега, здається, не помічав ні обшарпаних стін, ні вичовганої підлоги, ні засмальцьованих друкарською фарбою дверей. Він ішов від кабінету до кабінету, молився і, здається, ставав від того ще вищим. Поруч із ним було спокійно і легко. Самі собою десь поділися гнітючі думки про майбутнє газети, а знадвору вже не намагалася крізь віконні шибки заповзти в душу нічна темінь.
Секретаріат, який розміщався у видовженій кімнаті в глибині коридору третього поверху, освячувався останнім. Коли отець Олег закінчив обряд, то передав мені невеличку баночку з єлеєм, сказавши, що тепер він буде оберегом для редакції. А ще додав, що єлей, освячений Патріархом Мстиславом, має чудодійну силу, і якщо у когось із журналістів раптом заболить голова чи дойматиме якась болячка, достатньо помастити ним і біль ущухне. Ті слова виявилися чистою правдою: я у цьому неодноразово переконався сам і допомагав колегам поліпшити самопочуття навіть тоді, коли Патріарх Мстислав 1993 року упокоївся у канадському місті Грісбі…
А читачам “Вільного слова” Блаженніший Мстислав адресував ось таке щире побажання, яке не втратило актуальності й нині.
Олексій Тимощук, колишній відповідальний секретар газет “Вільне слово” і “Проскурів”