30 листопада у Києві відбулося нагородження волонтерів-переможців премії “Євромайдан SOS”. Серед номінантів — наша землячка Тетяна Юзепчук.
30 листопада у Києві відбулося нагородження волонтерів-переможців премії “Євромайдан SOS”. Серед номінантів — наша землячка Тетяна Юзепчук.
— Тетяно, ти отримала таку почесну нагороду. Які відчуття?
— Чесно кажучи, несподівано для мене. Адже в країні дуже багато людей, які займаються волонтерством. Крім того, це дуже відповідально й хочеться зробити значно більше для наших бійців і спільної перемоги.
— Що запам’яталося під час церемонії?
— Атмосфера. Одразу з’явилося відчуття, що потрапила в середовище однодумців.
З’їхалися такі ж, як я, волонтери з різних куточків України і світу. Їх пересічні українці номінували на волонтерську премію. У кожного з них своя історія, але всіх об’єднує прагнення допомогти іншим та країні в цілому. Ці звичайні люди роблять надзвичайні речі, а головне — мають титанічну віру, що все буде добре. Я горджуся, що опинилася серед них.
— Розкажи про цю нагороду більше.
— Премію заснувала група “Євромайдан SOS” для відзначення волонтерів. Другий рік поспіль її вручення відбувається 30 листопада — у символічну дату початку Революції гідності, напередодні Дня волонтера. Номінація кандидатів робиться просто: кожен охочий може подати кандидатуру свого знайомого волонтера на отримання премії. Мене подали мої київські друзі. Великою честю було отримати нагороду з рук Ахтема Сеїтаблаєва, відомого українського актора, який зіграв головну роль у стрічці “Хайтарма” про депортацію кримськотатарського народу, ведучого військово-патріотичного телепроекту “Хоробрі серця”. І взагалі в журі були досить відомі люди. Найстарший — 89-річний Богдан Гаврилишин, український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат; Олександра Матвійчук, правозахисниця, голова правління громадської організації “Центр громадянських свобод”, діяльність якої спрямована на підтримку демократичного розвитку та дотримання прав людини в Україні; Ірма Вітовська, відома актриса, телеведуча, активно допомагає невиліковно хворим діткам та воїнам АТО; Тарас Ковалик, 25-річний пластун з Тернополя, боєць батальйону “Айдар”, активний учасник Самооборони Майдану (15-та сотня); Олена Гончарова, переможець минулорічної премії “Євромайдан SOS”, засновник групи “Станція Харків”, яка опікується внутрішньо переміщеними особами, а також Олександр Лінчевський, хірург-доброволець, майданівець, який сьогодні рятує життя наших бійців, заступник начальника штабу 1-го Добровольчого мобільного шпиталю в зоні бойових дій.
— Волонтери нарікають, що збирати допомогу стало складніше.
— Це справді так. У людей зменшилися статки, а витрати на життя зросли: піднялися ціни на продукти харчування, ліки, комунальні послуги. Але тих, хто ділиться з армією, сьогодні не менше, просто їх внески скромніші. Думаю, що всі люди повинні налаштуватися не на швидку перемогу, а на тривалий і непростий шлях до неї. Мені боляче бачити, коли дехто з оточення поводиться так, наче нічого страшного не відбувається: веселяться, витрачають гроші на розваги. Словом, ні в чому себе не обмежують. Це неправильно, більше того це аморально, адже на фронті гинуть люди.
Маємо пройти через величезні труднощі, боротьбу, аби будувати майбутнє. Але Україна і її люди все одно стануть щасливими.
— Тобі важко, в силу об’єктив-них причин, але ти все одно робиш свою справу.
— Набагато важче тим, хто воює на передовій. Роблю те, що можу, бо сидіти й чекати, коли держава почне виконувати свої функції, — це злочин перед нашими захисниками. Кожен повинен виконувати свою роботу: вони — там, а ми — тут. Воїни забезпечують нам мирний сон, а ми їм — надійний тил. Я постійно чую про те, що захисники дуже на нас надіються під час поїздок у зону АТО. Ми маємо вірити в перемогу і робити все, аби її пришвидшити.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК