У наш всеїдний на всілякі медійні проекти час двадцятип’ятиріччя газети Хмельницької міської ради може здатися комусь не надто показовою подією. Проте якраз з висоти цієї круглої дати, як на мене, є нагода поставити ряд наголосів на сучасному стані місцевої комунальної та державної преси, яка, як відомо, невдовзі вступить в давноочікуваний процес роздержавлення, який, зрозуміло, не омине і наш часопис. Ну, а щодо ювілею, про який, мабуть, пам’ятаємо лише ми та наші шанувальники, то мені здається, він таки потребує певних принципових оцінок і з огляду на всю ретроспективу існування вітчизняної преси за останню чверть століття.
У наш всеїдний на всілякі медійні проекти час двадцятип’ятиріччя газети Хмельницької міської ради може здатися комусь не надто показовою подією. Проте якраз з висоти цієї круглої дати, як на мене, є нагода поставити ряд наголосів на сучасному стані місцевої комунальної та державної преси, яка, як відомо, невдовзі вступить в давноочікуваний процес роздержавлення, який, зрозуміло, не омине і наш часопис. Ну, а щодо ювілею, про який, мабуть, пам’ятаємо лише ми та наші шанувальники, то мені здається, він таки потребує певних принципових оцінок і з огляду на всю ретроспективу існування вітчизняної преси за останню чверть століття.
Нагадаємо, що рішення про створення свого друкованого органу наприкінці 1990 року Хмельницька міська рада першого демократичного скликання прийняла не випадково, а насамперед з огляду на те, що тодішня її діяльність потребувала висвітлення не під ідеологічним тиском комуністичної системи. Зрештою, і хмельницька громада вимагала іншого друкованого органу, адже тодішні вибори до міської ради засвідчили, що в її стіни прийшли люди, які вимагали змін, нехай і не таких радикальних, як, скажімо, вже проголошувалися зі сторінок незалежних видань національно-демократичних організацій, того ж РУХу, УРП та іншої неформальної преси, які з’явилися на той час. Проте точно вони не хотіли йти у фарватері комуністичної ідеології. Тож поява наприкінці грудня друкованого органу Хмельницької міської ради під назвою “Вільне слово” стала подією, на мій погляд, далеко не регіонального значення.
По суті, з виходом цього часопису в нашому краї з’явилося направду вільне слово, підтримане й ініційоване органом місцевого самоврядування, який принципово відмовився від співзасновництва з місцевою компартійною організацією КПУ, що само по собі було викликом тодішній комуністичній системі. Цю позицію газета переконливо підтвердила, зокрема, у дні “гекачепе”…
Тож, на моє переконання, є велика різниця між нашою газетою, яка у серпні 1992 року дістала нову назву “Проскурів”, та всіма іншими державними виданнями краю, які існують з далеких радянських часів й чомусь досі святкують свої псевдоювілеї засновництва з перших років насадження радянської влади у нашім краї та початку 1930-х, коли ті видання слугували єдиній меті — поневоленню духу власного народу та були привідним ременем комуністичної системи — організатором, пропагандистом та агітатором тих ідей, які нищили та нівелювали нашу національну ідентичність. Щоправда, подібна двозначність у поглядах на нашу історію тих часів зберігається досі не лише в оцінках минулого державної преси, яку і в роки незалежності влада розглядала загалом як інструмент впливу на суспільство.
Чи вдалося нам за свої чверть віку уникнути усіх пасток такої залежності від владного втручання? Переконаний, що так, хоча з певною владною кон’юнктурою нам доводилося рахуватися, насамперед з огляду на очевидну фінансову залежність від свого засновника. Проте якраз партійна неоднорідність і демократичність складу міської ради завжди давали нам можливість не переходити червоної лінії професійного компромісу, за якою втрачається будь-який сенс журналістської професії та покликання. Тому з гордістю можемо нині нагадати міській громаді і своєму засновнику, що саме газета “Проскурів” — єдиний офіційний друкований орган у нашім краї, який був не просто хроністом, а носієм ідей помаранчевої революції та Революції гідності. Ми, зрештою, нікому не дозволяли затулити нам рота у відстоюванні державницьких ідей, протистояли режимам Кучми і Януковича, принципово критикували дії влади Ющенка. Не відмовляємося від конструктивної критики нинішньої влади, хоча всі ці проблеми завжди старалися бачити через реалії життєдіяльності нашого міста.
Справді, виклики нинішнього часу вимагають нових підходів і до ролі державної, в тому числі й комунальної преси, проте найголовнішим для нас, вочевидь, є те, що ми, оглядаючись на власну чверть століття, можемо відверто і чесно дивитися в очі своїм читачам та міській громаді…