У переддень других роковин Революції гідності мимоволі повертаєшся до подій, які після так званої помаранчевої революції вдруге розбудили наше приспане режимом Януковича суспільство. З цього приводу у мене є власне бачення перебігу цих подій, адже 21 листопада 2013 року нічого, що мало б викликати масові радикальні дії у Києві, не відбувалося й ефект від євроінтеграційної малочисельної акції групи інтелектуалів не міг нібито стати каталізатором до такого суспільного вибуху, яким став Майдан. Пригадайте, тоді ще команда Януковича озвучувала свої наміри про підписання угоди про євроінтеграцію, і навіть, коли у п’ятницю, 29 листопада, на столичному Майдані Незалежності зібрався численний мітинг проти остаточної відмови Януковичем від цієї угоди, ніщо не віщувало такого вибуху.
У переддень других роковин Революції гідності мимоволі повертаєшся до подій, які після так званої помаранчевої революції вдруге розбудили наше приспане режимом Януковича суспільство. З цього приводу у мене є власне бачення перебігу цих подій, адже 21 листопада 2013 року нічого, що мало б викликати масові радикальні дії у Києві, не відбувалося й ефект від євроінтеграційної малочисельної акції групи інтелектуалів не міг нібито стати каталізатором до такого суспільного вибуху, яким став Майдан. Пригадайте, тоді ще команда Януковича озвучувала свої наміри про підписання угоди про євроінтеграцію, і навіть, коли у п’ятницю, 29 листопада, на столичному Майдані Незалежності зібрався численний мітинг проти остаточної відмови Януковичем від цієї угоди, ніщо не віщувало такого вибуху.
Того вечора я теж там був, а на ніч на Майдані залишалося кілька нечисленних груп протестувальників, які, здавалося, самі не знали, як діяти далі. А на ранок, як грім серед ясного неба, з’явилася інформація, що беркутівці вночі брутально розправилися з тими, хто там залишився. Субота, 30 листопада, стане днем суспільної турбулентності, насамперед у Києві, яка вилилась у багатотисячний мітинг на площі біля Михайлівського собору та монастиря, де знайшли прихисток побиті протестувальники. Проте справжнім початком революційних подій стане таки неділя, 1 грудня, коли майже мільйон українців, найперше, з числа киян, проведуть безпрецедентну протестну маніфестацію, яка того дня закінчиться силовим протистоянням біля президентської адміністрації, зведенням перших барикад, захопленням протестувальниками деяких адмінприміщень у центрі столиці. Саме цей день, як на мене, більше заслуговує на те, щоб вважатися початком Революції гідності. Хоча і тоді, здавалося, ще не існувало відчуття невідворотності революційних подій, які могли згаснути, якби режим пішов на серйозні поступки. Адже невдовзі пауза у протистоянні суспільства з владою явно затягнулася, а концертні дійства на сцені Майдану дещо дисонували з вимогами тих, хто на ньому стояв…
Та нині все більше в суспільстві виникають запитання: чому нам досі не вдалося реалізувати бодай основні вимоги Революції гідності щодо оновлення і перезавантаження влади та нашого політикуму, у боротьбі з корупцією, у невідворотному запуску реформ у всіх сферах життя?.. Суспільно-політична і насамперед соціально-економічна ситуація в Україні, якій у результаті цих революційних подій довелося зіткнутися з цинічною російською агресією, втратити значну частину своєї території, нині залишається надзвичайно складною і вибухонебезпечною. На жаль, нове політичне керівництво країни не змогло досі відповісти на ці історичні виклики, натомість усе більше робить ставку на зміцнення і далі олігархічно-кланової системи влади, по суті, реанімовуючи все, що було у нашій державі у домайданний період.
Звідси все більше стають очевидними дві домінуючі тенденції: з одного боку, посилення суспільної апатії, а з іншого, радикалізація певної частини соціуму, в якій переважають небезпечні ідеї інспірування Третього майдану, адепти якого, скоріш за все, навіть не усвідомлюють, чим усе це може закінчитися для нашої держави, якщо, зрозуміло, їхні дії є продуктом самостійних рішень. Крім того, дивує, що в цих складних умовах влада та український олігархат явно пиляють сук, на якому сидять, не усвідомлюючи загрози своєму існуванню.
Як там колись співалося: є у революції початок, та нема у революції кінця. Все це наш народ у своїй історії вже проходив. Хоча нині ми ще маємо можливість пройти цей постреволюційний синдром з найменшими втратами для власної держави…