Чому декому в нашому місті і далі не перестає муляти око унікальна монументальна скульптурна композиція “Віра. Надія. Любов”, створена, світла йому пам’ять, народним художником України Миколою Мазуром?
Чому декому в нашому місті і далі не перестає муляти око унікальна монументальна скульптурна композиція “Віра. Надія. Любов”, створена, світла йому пам’ять, народним художником України Миколою Мазуром? Адже, здавалося, сам час, а основне — буремні події Революції гідності, війни з російськими окупантами вже мали б вплинути і на тих псевдопатріотів, які за життя митця пробували ставити під сумнів символічну мистецьку вартість цього його знакового твору, над яким Микола Мазур працював багато років, у якому втілив наші одвічні прагнення досягнення гармонії у національному житті, зрештою, ідеалів кожного поважаючого себе народу. Як на мене, саме цією скульптурною композицією, що по праву розташована в центрі Хмельницького, на майдані Незалежності, він ніби вивершив духов-ний оберіг для нашого міста і краю. Невдовзі з’явиться і пам’ятник героям Небесної сотні, авторство якого також належить Мазуру, над проектом якого працював до своєї раптової кончини…
Проте дуже дивно було побачити на останньому засіданні журі, яке розглядало остаточний проект меморіалу Небесної сотні, кількох войовничих невігласів, які, прикриваючись приналежністю до так званої ради ГО “Майдан”, вимагали демонтажу “Віри. Надії. Любові” з центральної площі міста й перенесення в якесь інше місце, натомість пропонуючи саме там поставити пам’ятник героям Небесної сотні. Знаєте, від войовничого невігластва цих маргіналів наче війнуло часами комуністичної сваволі, коли нищилися храми, мистецькі твори… Нині ж під приводом благородної ідеї ці невігласи ладні ламати твір мистецтва, якому судилося пережити не одне покоління.
Звичайно ж, пам’ятник героям Небесної сотні стане невдовзі ще одним знаковим мистецьким свідченням подвигу українських патріотів, котрі ствердили історичну тяглість наших національно-визвольних змагань, які ще нині тривають і про перемогу в яких зможемо говорити, вочевидь, лише тоді, коли на нашій землі не буде жодного окупанта. Ця боротьба українців за власну незалежність також потребуватиме для увічнення нових мистецьких проектів, проте, переконаний, вони у нашому місті вже мають той духовний ареал, який створив Микола Мазур, насамперед, “Вірою. Надією. Любов’ю”, яка, якщо й потребує втручання, то хіба що виділення коштів з міського чи обласного бюджетів для її технологічного бронзового напилення, про що мріяв скульптор, або ж завершення за первинним проектом, в якому є ще дві скульптурні композиції на місці існуючих фонтанів.
А найкращим свідченням усвідомлення міською громадою того, ким для нашого міста був народний художник України Микола Мазур, на мою думку, стало б створення його музею разом із діючою картинною галереєю та художньою студією, що тільки посилило б культурницьку ауру Хмельницького, чим постійно переймався сам художник. А ще у місті й області слід узяти під державну охорону та меморіалізувати всі його монументальні твори, довести до завершення проект “Свароже коло” на місці трипільсько-скіфського кургану на в’їзді в обласний центр.
Словом, постаратися зберегти й примножити все, що залишив у місті мистецькими ідеями та надбаннями великий художник і патріот України Микола Мазур, якому за життя, на жаль, неодноразово доводилося зустрічатися з войовничими невігласами віч-на-віч, які знищили кілька його скульптурних композицій, про що, вочевидь, не знають згадані псевдопатріоти, бо вони, скоріш за все, навіть не відають, що говорять, хоча за ними, здається, стоять ті, хто таки знає, що творить…