Нещодавно мала нагоду зустрітись з хмельничанином Владиславом Гребенюком, який розповів багато цікавого про свої подорожі Україною та за кордон автостопом. Він дав кілька порад тим, хто планує подібні поїздки.
Нещодавно мала нагоду зустрітись з хмельничанином Владиславом Гребенюком, який розповів багато цікавого про свої подорожі Україною та за кордон автостопом. Він дав кілька порад тим, хто планує подібні поїздки.
― Владиславе, що для тебе такі подорожі?
― Неабияке випробування. Тому що ти дістаєшся від точки А до точки Б абсолютно без грошей і не знаєш напевно, чи вийде, щоразу перевіряючи себе на стійкість.
― Коли і як ти вирішив подорожувати автостопом? Якою була перша поїздка?
― Два роки тому. Я їхав з Бурштина до Тернополя з другом, який запропонував: “Поїхали автостопом, я знаю що це таке…” Але та відстань, то — дрібниця. А вже більш-менш нормально, з табличками, як це має бути, 1 травня цього року. Разом зі знайомою з Одеси, написавши на картонці “Автостоп”, поїхали в Кам’янець, а дорогою назад відвідали ще й Сутківці, де, як ви знаєте, є відома історична пам’ятка — церква-фортеця. Місцевий священик провів для нас екскурсію абсолютно безплатно. Після того ми вже наступного дня поїхали в Тернопіль, на форум, також автостопом.
― А чи були якісь непорозуміння з водіями?
― Так, були. Коли поверталися вдвох із дівчиною з Меджибожа… Ми були без таблички, але одразу попередили, що їдемо автостопом. У машині чоловік за кермом і жінка. Ми розповідали їм про автостоп, про наші проекти. І тут жінка дорікнула: “Мені за своє життя ніхто нічого даремно не дав. А ви… ви нахлібники”. Щоб не сперечатися, все ж заплатили по 20 гривень. Але це був лише один такий випадок.
― З твоїх слів зрозуміло, що їздиш ти не сам.
— Ми їздили і вдвох, і втрьох, і вчотирьох. Якось дорогою з Харкова нас було семеро, ми просто розбились на групи і влаштували перегони, хто першим дістанеться дому.
― Яка поїздка запам’яталась найбільше?
― В Грузію, звичайно. І не лише морем, сонцем, чудовою природою, а й приязним ставленням людей. Українців вони дуже поважають.
― А що є найважчим у подорожах автостопом?
― Мабуть, пересилити страх і повірити в себе. Тому що набагато спокійніше і комфортніше сидіти вдома, на дивані, дивитися улюблений серіал чи зависати в соціальних мережах.
― Скільки міст, країн ти об’їздив?
― Крім поїздок Україною, побував у Білорусі, Росії та Грузії. Найдов-шою була подорож в Грузію. Якщо рахувати від Хмельницького до Хмельницького, то це зайняло 21 день. Ми брали з собою по 100 доларів і привезли назад 85 кожен.
― Який момент запам’ятався найбільше?
― З кожної подорожі виношу цікавий досвід і незабутні враження. З останніх — поїздка до Білої Церкви з водієм-далекобійником, в якого зламалась якась електронна штука в машині. Він їхав, завантажений молоком, зі швидкістю до 120 кілометрів. Серце просто вилітало. Подібні ситуації заряджають неабияким адреналіном.
― Під час подорожей Росією не було непорозумінь з місцевими мешканцями через те, що ти українець?
― Зазвичай люди адекватні. Хлопці з Москви пригостили нас смачним хлібом і сосисками. Привітні й осетинці. Але, звичайно, інформаційна війна дається взнаки. Дехто ставився насторожено.
― Що брати у подорожі автостопом?
― Можна нічого з собою не брати. Основне — голову не забути. Голова на плечах — це обов’язково. А ще бажаю мати карту, особливо, якщо кудись далеко їхати. Взагалі раджу спробувати. Адреналін, гарні емоції, досвід, нові знайомства вам гарантовані.
Розмовляла Вероніка КУЧЕР, прес-клуб “Юний журналіст”