Останні події навколо арешту лідера партії “Укроп” Геннадія Корбана та його команди стали холодним душем не лише для багатьох політиків і політологів, а й для всієї української суспільності. Що, зрештою, має означати цей сигнал з Банкової напередодні роковин Революції гідності та на фініші місцевих виборів? Це запитання нині ставить перед собою кожен свідомий громадянин, адже, здавалося, після спроби поставити на місце “Свободу”, скандалу навколо Радикальної партії нас уже нічим не мог-ли здивувати. Та ми, видно, помилялися, адже нині маємо масштабну спецоперацію силовиків з подачі Генпрокуратури та СБУ з арештами, обшуками, масками-шоу, щоправда, з не надто переконливими публічними поясненнями законності своїх дій.
Останні події навколо арешту лідера партії “Укроп” Геннадія Корбана та його команди стали холодним душем не лише для багатьох політиків і політологів, а й для всієї української суспільності. Що, зрештою, має означати цей сигнал з Банкової напередодні роковин Революції гідності та на фініші місцевих виборів? Це запитання нині ставить перед собою кожен свідомий громадянин, адже, здавалося, після спроби поставити на місце “Свободу”, скандалу навколо Радикальної партії нас уже нічим не мог-ли здивувати. Та ми, видно, помилялися, адже нині маємо масштабну спецоперацію силовиків з подачі Генпрокуратури та СБУ з арештами, обшуками, масками-шоу, щоправда, з не надто переконливими публічними поясненнями законності своїх дій.
Те, що представники “Укропу” вважають дії силовиків політично вмотивованими, а ті, в свою чергу, відхрещуються від їх політичного підґрунтя, не дивує. Хоча за лаштунками цієї доволі сумної історії, яка не додасть авторитету нашій державі у Європі та світі, як на мене, проглядається серйозніший за негативними наслідками сценарій, який може катастрофічно позначитися на суспільно-політичній ситуації в країні. Адже ці події передують очевидному продовженню затяжного протистояння, яке оголосила тепер уже відкрито Банкова насамперед олігарху Ігорю Коломойському, завважте, єдиному проукраїнськи налаштованому олігарху, якому наша держава мала б подякувати, що він завдяки власним організаційним та фінансовим ресурсам зумів торік допомогти розбалансованій на той час державній владі зупинити сепаратистську чуму, а відтак і російську окупацію на півдні та сході країни.
І хоча сам я не належу до симпатиків цього олігарха, ці факти є настільки очевидними, що нині тільки можна дивуватися, чому Банкова дала команду на переслідування саме цього олігарха, який став особистим ворогом Путіна. Тож нині вся ця спецоперація з арештами, обшуками, вилученням якоїсь готівки з офісів чи житла керівників і активістів представників команди Коломойського в Дніпропетровську чи деінде, на фоні тих багатомільйонних затрат, які вже вклали вони готівково і безготівково у війну з Кремлем з весни минулого року, виглядає насмішкою над здоровим глуздом. Зрештою, як і звинувачення про викрадення людей, коли йдеться про скороспілих київських посадовців, які приїжджали торік у Січеслав вчити тамтешніх жителів, як треба любити Україну, яких місцеві патріоти мало не відправили на фронтову передову.
Звичайно, дехто зі скептиків доволі справедливо нині може закинути на адресу тому ж Коломойському, що, крім “Укропу”, він фінансує ряд інших державницьких партій, що доклався до створення сумнівних політпроектів, на кшталт партій “Відродження”, “Наш край”, де нині, як і в пропрезидентському середовищі, немало колишніх регіоналів. Зрозуміло, що увесь цей випадковий люд, який, скажімо, з різною мотивацією примкнув, зокрема й до нашого місцевого “Укропу”, після цих подій розбіжиться хто куди і буде відхрещуватися від приналежності до нього. Та мене більше хвилює: а чому на Банковій не розпочали досі подібних спецоперацій до кланів інших олігархів, які ще вчора йшли відверто у фарватері режиму Януковича та Кремля? Якщо ціна нейтралізації Коломойського, Корбана, передача “на тарілочці з блакитною кайомкою” ахметовим, вілкулам, фірташам впливу над Маріуполем, Харковом, Дніпропетровськом, взагалі всім сходом та півднем країни, то чим є наша війна з Москвою на Донбасі? І чи не краще вже нині Банковій спустити прапор перед Кремлем, аби ми не мали ілюзій щодо свого політичного керівництва, яке устами Президента закликало після місцевих виборів закопати сокиру політичної війни в середині країни, а на ділі почало розмахувати нею, на жаль, невпопад, розхитуючи і без того не надто міцного державного човна…