Хмельницький полігон з утилізації побутових відходів або, як його звикли називати, міське звалище багатий на свою історію: численні пожежі, земельні проблеми, різноманітні чутки… Чим далі йому все важче використовувати свої функції, а мрії міської влади щодо його модернізації з побудовою переробного заводу так і залишаються поки що мріями. Пригадується відома приказка: важко нести, та шкода кинути. Між тим ще наприкінці 80-х років минулого століття перспективи полігону виглядали значно оптимістичнішими, адже спиралися на конкретну програму практичного використання і навіть… благоустрою. У тодішньому офіціозі газети “Правда України” від 17 грудня 1988 року у матеріалі під назвою “Біогаз знайшли на звалищі” мав слово доктор технічних наук, професор Київського технологічного інституту харчової промисловості Г.А.Нікітін.
Хмельницький полігон з утилізації побутових відходів або, як його звикли називати, міське звалище багатий на свою історію: численні пожежі, земельні проблеми, різноманітні чутки… Чим далі йому все важче використовувати свої функції, а мрії міської влади щодо його модернізації з побудовою переробного заводу так і залишаються поки що мріями. Пригадується відома приказка: важко нести, та шкода кинути. Між тим ще наприкінці 80-х років минулого століття перспективи полігону виглядали значно оптимістичнішими, адже спиралися на конкретну програму практичного використання і навіть… благоустрою. У тодішньому офіціозі газети “Правда України” від 17 грудня 1988 року у матеріалі під назвою “Біогаз знайшли на звалищі” мав слово доктор технічних наук, професор Київського технологічного інституту харчової промисловості Г.А.Нікітін.
“Спосіб утилізації побутових відходів, який застосовують у Хмельницькому, відомий порівняно давно. Його, до речі, широко використовують на практиці в Індії, Китаї, а ось у нас в Україні — вперше, — йшлося в матеріалі. — У чому його суть? У масі органічних речовин, наче закупорених у асфальтованих ємностях, починаються процеси розпаду. Створюється біогаз — метан. Його промислова цінність відома багатьом. Він використовується як природний газ. Справа господарів — розумно розпорядитися цим багатством.
Під міське звалище у Хмельницькому виділили десятки гектарів непридатних земель. Частину цієї площі вже перетворили на сховище біогазу. На заасфальтовані ділянки завезли ґрунт. Надалі тут висадили саджанці майбутнього фруктового саду, п’ять тисяч кущів троянд, півтори тисячі хризантем. Умільці створили і грибну поляну — на вкопаних у привезений ґрунт пнях вирощують вишенки. На впорядкованій території розмістили бензозаправну колонку для автотранспорту. Навесні поруч з нею з’явиться цех мийки та ремонту легкових автомобілів. 
А що ж з біогазом? За підрахунками спеціалістів, щороку його тут видобуватимуть приблизно 1,5 мільйона кубічних метрів. На території пробурено майже сто свердловин. За допомогою труб метан закільцьований. Трубопроводи підведені до двоповерхової будівлі, яка до нового року перетвориться на теплицю. На першому поверсі вирощуватимуть тюльпани, на другому — печериці. Обігріватиметься приміщення за допомогою біогазу”.
Фантазією мрійників ці речі не були. Пам’ятається, як у 1990 році для нас, новообраних депутатів міської ради першого скликання, тодішній міський голова Іван Бухал — ініціатор і натхненник усіх новацій на полігоні, демонстрував усі надбання: оранжереї, плантацію грибів, систему опалення біогазом, газові свердловини, які успішно працювали тощо.
На жаль, історія невблаганна, зокрема і щодо міського полігону. Чверть століття потому його доля є однією з найактуальніших для нашого міста, насамперед для нової влади. Дуже хочеться, щоб її нові ініціативи, які неодмінно виникатимуть, обов’язково поєдналися з тими реалізованими ідеями попередників далеких 1980-х і нинішнє міське звалище перетворилося на сучасне підприємство з повноцінним використанням усіх можливостей, зокрема щодо знайденого колись біогазу.
Володимир Разуваєв
на фото: світлини з газети “Правда України” 1988 року