Біль цієї втрати, мабуть, ще не скоро усвідомить наше місто, але віримо, що настане час, коли кожен поважаючий себе хмельничанин казатиме: “Живу в місті, де жив, творив і найбільше залишив своїх творів великий український митець Микола Мазур”…
Біль цієї втрати, мабуть, ще не скоро усвідомить наше місто, але віримо, що настане час, коли кожен поважаючий себе хмельничанин казатиме: “Живу в місті, де жив, творив і найбільше залишив своїх творів великий український митець Микола Мазур”…
ми попрощалися з ним у понеділок, хоч у засвіт він відійшов минулої суботи на лікарняному ліжку після важкої недуги. Лікарі виявилися безсилими, бо, видно, у Всевишнього на небесах були свої плани на цього великого чоловіка. Адже недаремно вся творчість Миколи Мазура просякнута духовною тематикою. Хоча проявив він себе чи не в усіх жанрах образотворчого мистецтва, серед яких ми, хмельничани, найбільше виділяємо скульп-турну монументалістку. Проте багатогранність мистецького таланту Миколи Мазура не може не вражати і, зрештою, вже давно дивує і захоплює мистецтвознавців багатьох країн світу.
Не сумніваємося, що фундаментальні твори дослідників його творчості невдовзі обов’язково з’являться, а нині нам важливо не розгубити нічого з його мистецької спадщини. Адже не секрет, що ряд його скульптурних авангардних композицій зазнали у нашому місті непоправної втрати ще за життя великого майстра. Ті вандали, мабуть, і не відали, на що посягнули. Нині ж важливо взяти під державну охорону насамперед усі його монументальні скульптурні роботи, надати автономний статус музею пам’яті Голодомору в Меджибожі, що також є його авторською роботою, і вже нині подумати про створення музею Миколи Мазура в нашому місті. Тобто зробити те найменше, що нині залежить від нас та міської влади.
Про життя і творчість художника говорили на мітингу-реквіємі, який відбувся спершу у приміщенні облмуздрамтеатру ім. М.Старицького, де було виставлено труну з його тілом для прощання, а потім продовжився на міському кладовищі у Шаровечці, де його поховали поруч із дружиною, відомою художницею Людмилою Мазур, як, власне, заповідав митець.
Вже після тризни у кафе “Театральному” близькі родичі та друзі художника зібралися в його майстерні на Проскурівській, що майже навпроти меморіалу Ангела Скорботи — одного з найбільш знакових творінь народного художника України Миколи Івановича Мазура. Релігійний обряд прощання та поминальну літургію над ним здійснив священик УПЦ Київського патріархату…
…А ще під час останнього прощання з художником у приміщенні театру зазвучала лемківська пісня “Плине кача”, якою прощалися на столичному Майдані з героями, якою досі ми прощаємося з захисниками, котрі гинуть на Донбасі за нашу незалежність. Він цілком заслужив саме на таке прощання, адже Україні, рідній нації присвятив усю свою творчість, про що свідчить і його остання монументальна робота — пам’ятник героям Небесної сотні, який невдовзі з’явиться в нашому місті.
Нехай подільська земля буде вам пухом, дорогий Миколо Івановичу, а Господь візьме під свою вічну опіку вашу велику душу.
Журналісти “Проскурова”