Навпроти приміщення нашої редакції на Прибузькій тепер мене щодня з білборда партії “Відродження” закликають приєднуватися до відродження країни. З іншого білборда неподалік, також тиражованого по всьому місту, один із потенційних кандидатів на мерське крісло закликає вже разом із ним відроджувати наше місто, а одна з новоявлених партсил обіцяє, не більше не менше, перетворити Хмельницький у вільну економічну зону…
Навпроти приміщення нашої редакції на Прибузькій тепер мене щодня з білборда партії “Відродження” закликають приєднуватися до відродження країни. З іншого білборда неподалік, також тиражованого по всьому місту, один із потенційних кандидатів на мерське крісло закликає вже разом із ним відроджувати наше місто, а одна з новоявлених партсил обіцяє, не більше не менше, перетворити Хмельницький у вільну економічну зону…
Та, як на мене, з фантазією в авторів подібних звернень явно щось негаразд. Адже, скажімо, якщо хтось із них всерйоз запрошує щось відроджувати у нашій країні чи місті, то мав би бодай послатися на той колишній ідеал, який слід брати за взірець у поступі до нього. З партією “Відродження”, яка в парламенті встигла навіть створити депутатську групу, здається, все зрозуміло, якщо врахувати, що в її активі знайшли прихисток немало колишніх регіоналів, кучмістів і навіть соратників Віктора Ющенка. Ця збірна партсолянка, мабуть, і буде зорієнтована на відновлення тих порядків, які існували в нашій країні донедавна. Тож, якщо виборців задовольняє подібний стан справ у державі, то їм нічого не залишається, як підтримати цей політпроект на виборах. Щось подібне слід закинути на адресу апологетів схожого відродження і в нашому місті, яке за роки незалежності пройшло складний і болісний шлях нового становлення, потребуючи подальшої розбудови в усіх сферах та реального наближення до європейських стандартів, зрозуміло, без будь-яких фантазій про “ню Васюки” у вигляді вільної економічної зони, як це пропонують білборди партії “За конкретні справи”. Зрештою, не надто відрізняються фантазією подібні заклики новостворених партій “Поруч”, “Наш край”, “Рідне місто” та багатьох інших на кшталт “Укропу”, “Народного контролю”,“Партії простих людей”, “Успішної України”, “Совісті України” тощо, не кажучи вже про політсили, представлені окремими фракціями в парламенті, що нині є офіційними бенефіціантами нашого політикуму. Їх передвиборчі закличні слогани одразу беруть за живе й обіцяють негайні зміни на краще, зауважте, у країні, яка веде кровопролитну війну з найнебезпечнішим у світі агресором — Росією, яка опинилася на межі економічного та фінансового дефолту, в якій, попри компліменти із Заходу, небезпечно повільно йдуть реформи, а довіра до влади у народу катастрофічно низька.
Як тут не поспівчуваєш невтаємниченому у політологічних пастках виборцю, перед яким нині стоїть надзвичайно складне завдання вибору в формуванні власних органів місцевого самоврядування. Здавалося б, порада йому повинна бути також зрозумілою: мовляв, треба голосувати за людей, яких він знає та яким довіряє. Проте перед ним постала інша дилема: а чи насправді пройдуть такі кандидати у місцеві ради різних рівнів, якщо партія, яка їх висунула, повинна не лише подолати виборчий бар’єр, а й набрати якнайбільше відсотків голосів?
Тобто саме нині, коли в Україні практично ліквідовано або відсунуто на узбіччя політикуму ті ідеологічні партії, які досить потужно про себе заявляли на початку нашої незалежності, український виборець змушений загалом вибирати між партійними проектами, які нічого спільного зі справжньою партійною системою не мають або ж перебувають на початку свого становлення, звичайно ж, за незначним винятком. Тож можна лише пошкодувати нашого виборця, який змушений буде обирати між усіма цими виборчими обіцянками-цяцянками…