Під час традиційного щорічного Форуму видавців у Львові відбулася презентація книги “Метелики в крижаних панцирах” подільської письменниці Оксани Радушинської. Це двадцять четверта книга в письменницькому набутку авторки і друга — у співпраці з “Видавництвом Старого Лева”.
Під час традиційного щорічного Форуму видавців у Львові відбулася презентація книги “Метелики в крижаних панцирах” подільської письменниці Оксани Радушинської. Це двадцять четверта книга в письменницькому набутку авторки і друга — у співпраці з “Видавництвом Старого Лева”.
З анотації: повість про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, в якій загинули її батьки. Чи зможе героїня знайти справжніх друзів і навіть перше кохання? Чи відкриється світові, перебуваючи в панцирі зі страху перед людським нерозумінням, перешіптуванням за спиною? Чи зможе довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше — людська гідність.
— Оксано, яка цільова аудиторія твоєї повісті?
— Твір адресовано підлітковій аудиторії. Проте він стане в пригоді й батькам, бо ж найчастіше саме з ними, найріднішими людьми, не можуть знайти спільної мови діти, котрі починають швидко дорослішати. Разом із тим соціальна спрямованість твору буде цікавою читачам різного віку, котрі не байдужі до чужих проблем, як і для тих, владні рішення котрих можуть посприяти поліпшенню ситуації, що існує в Україні в площині доступу інвалідів-візочників до місць громадського користування.
— Обрала для твору таку непросту тему, бо сама часто стикаєшся зі схожими ситуаціями?
— До певної міри, так. Місто акцентує увагу на повносправних громадянах, будуючи для них модні магазинчики, кафе, перукарні, салони краси і навіть аптеки з високими порогами і красивими вінтажними сходами; облагороджуючи тротуари перед цими закладами бруківкою чи плиткою з величезними стічними рівчаками обабіч; з бордюрами навіть на пішохідних переходах; влаштовуючи банкомати за межею фізичної досяжності того, хто сидить у візку; з пандусами, побудованими під таким кутом чи з такого матеріалу, скористатися котрими ризикне хіба екстремал. Як результат, хтось із когорти означених “особливими” потребами не може безперешкодно скористатися неособливою потребою вибратися на вулицю з квартири у багатоповерхівці; хтось не може проїхатись у громадському транспорті, а для когось нездоланною стає відстань між містами, які сполучаються залізничним транспортом. Хтось просить купити буханець хліба, адже перед порогом магазину височіє лише одна невеличка сходинка, котру хтось переступить — і не зоглядиться, а для людини у візку вона вища за Говерлу.
— Разом із тим книга — художній твір…
— “Метелики в крижаних панцирах” не роздуми на тему: “Яке несправедливе життя”. Його цільова аудиторія не обмежується тими, кому відомі фізичні болі чи недоліки. Цей твір — художній текст з ситуаціями й емоціями, притаманними багатьом 13-14-річним. Ось тільки головна героїня, як і я, житиме в цих ситуаціях і бачитиме їх з висоти сидіння в інвалідному візку. Можливо, після прочитання роману більшість звичайних підлітків зрозуміють, що насправді немає поміж тими, хто ходить, і тими, хто ходити не може, нездоланної прірви нерозуміння, інакшості, особливості потреб. Можливо, хтось зрозуміє головний посил книги, який значно глобальніший за 160 сторінок тексту, й відлунює на рівень соціального аспекту цілої країни та її мешканців різного віку — для того, аби людині, котра стоїть на ногах, подивитися в очі людині, котра сидить у візку, потрібно просто трохи опустити погляд. Важливо: аби це був не зверхній позирк, а погляд на рівних.
Розмовляв Сергій Грищук
На фото Петра Радушинського: під час презентації, справа наліво: Андрій Бачинський, письменник, м. Львів, Мар’яна Савка, головний редактор “Видавництва Старого Лева”, Дзвінка Матіяш, письменниця, м. Київ, Оксана Радушинська, письменниця, м. Старокостянтинів