Хтось скаже, що тема виборчих компромісів нічого спільного не має з моральними категоріями, бо, мовляв, у нас під час виборів проглядаються лише політичні інтереси тих чи інших партійних середовищ і нічого більше. Можливо, колись, до кривавих подій на Майдані, анексії Москвою нашого Криму, до війни з російськими агресорами на Донбасі, ми могли собі дозволити таке поблажливе ставлення до виборчої кухні. Хоча…
Хтось скаже, що тема виборчих компромісів нічого спільного не має з моральними категоріями, бо, мовляв, у нас під час виборів проглядаються лише політичні інтереси тих чи інших партійних середовищ і нічого більше. Можливо, колись, до кривавих подій на Майдані, анексії Москвою нашого Криму, до війни з російськими агресорами на Донбасі, ми могли собі дозволити таке поблажливе ставлення до виборчої кухні. Хоча якраз така безпринципність і перетворила наш політикум у те, чим він був до подій Революції гідності й у що перетворився нині. Ми з вами з горем навпіл пройшли президентські та парламентські вибори, в яких, здавалося, перемогли проукраїнські сили та їх кандидат, проте перспективи завтрашніх місцевих виборів виглядають, як на мене, аж надто песимістичними, бо все очевиднішою стає загроза реваншу вчорашніх явних та прихованих приспішників Януковича, які здатні лише на матеріальний та духовний грабунок нашого народу.
Словом, доборолася тут Україна до краю і боюся, що у цій каламутній воді сумнівної багатопартійності наш збіднілий виборець цілком може піддатися на спокуси новітніх політичних данайців. Те, що разом із виборцями на їхні приманки нині масово почали клювати, здавалося б, цілком адекватні люди, яким нібито не треба оповідати про те, хто є хто в українській політиці, мене також не менше хвилює. Думалося, що наші виборці та згадані представники місцевого політикуму вже мали б виробити у собі якийсь моральний імунітет проти співпраці з дискредитованими, зокрема прямою співпрацею з режимом Януковича, політиками, які нині представляють ряд партійних проектів, що йдуть на місцеві вибори. Доводиться питати декого з них про те, для чого вони беруть цей моральний гріх на власну душу і стають пліч-о-пліч з тими людьми, в яких, образно кажучи, руки в крові патріотів Майдану й тих героїв, котрі гинуть у війні з російськими агресорами та їх поплічниками. Підтримуючи політиків, які співпрацювали з фракцією регіоналів у минулому парламенті, голосували за диктаторські закони, схвалюючи злочинні дії режиму Януковича, вони заразом і себе дискредитують. Згадані ж збанкрутілі політики не мають, на мій погляд, навіть морального права створювати якісь політичні проекти у вигляді усіляких псевдопартій “Відродження”, “За конкретні справи”, “Опозиційний блок” тощо. І якби у цих людей були хоч якісь моральні принципи, то вони зобов’язані були піти з політики і покутувати свою вину перед власним народом. Проте бачимо натомість інше: вони і далі нахраписто рвуться до влади в органах місцевого самоврядування, ділять наперед посади, нітрохи не сумніваючись, що їм, як і на парламентських виборах, у нашій області вдасться взяти реванш.
На тлі катастрофічного падіння соціальних стандартів в Україні популістські обіцянки, політична демагогія багатьох цих псевдопартій та їх лідерів цілком можуть затуманити голови виборців, чого дуже не хотілося б. Тож усім їм нагадаю з цього приводу, що наша Хмельниччина нині чи не найкраще в країні виконує мобілізаційні плани призову до армії, а з АТО додому повертається все більше патріотів-подолян, які вже не будуть терпіти безпринципність та корупцію влади на місцях. Можливо, хоч цей факт спинить від чергового походу у владу когось із цієї безпринципної публіки, адже завтра їй буде непереливки?..