Поштова картка, яка датується приблизно 1904 роком, зафіксувала центральну вулицю нашого міста — Проскурівську (тоді — Олександрівську) на самому її початку.
Поштова картка, яка датується приблизно 1904 роком, зафіксувала центральну вулицю нашого міста — Проскурівську (тоді — Олександрівську) на самому її початку.
Будинки, що ми бачимо праворуч, майже незмінними збереглися до наших днів. Ближчий будинок (нині триповерховий) зведений наприкінці ХІХ ст. Його архітектура поєднує візерунчастість цегляного стилю з елементами неоренесансу й модерну. Первісно будівлю завершувала симпатична мансарда, проте на початку 1970-х років її перебудували на звичайний поверх. Другий поверх та мансарду займали готельні номери, на першому були крамниці та щіткова майстерня, а за рогом — уздовж вулиці Соборної — одне з найперших проскурівських фотоательє. Відкрив його 1894 року Давид Голованевський.
Ряд двоповерхових будинків ліворуч також збереглися (правда, теж із перебудовами) до наших днів. Споруджені наприкінці ХІХ ст. проскурівськими купцями, їх приміщення мали типове використання: перші поверхи — під крамниці, вищі — під житло. Так, перший будинок, де нині розміщене міське управління житлово-комунального господарства, належав проскурівському міщанину Соломонові Бараку. Власник був відомий тим, що на початку 1880-х років привіз до міста перший сатуратор та організував виробництво штучних мінеральних газованих вод.
Газована вода, або як її називали — “шипучка”, у ті роки користувалась надзвичайним попитом у споживачів, отож за кілька років Соломон Барак отримав суттєві прибутки та зумів спорудити двоповерховий будинок на розі Олександрівської та Соборної. На першому поверсі він відкрив магазин газованих напоїв та кондитерських виробів, де, крім води, можна було купити булочки, пиріжки, бублики, а також печиво й тістечка від відомого кондитера Франсуа. Поруч з тим магазином розмістилася одна з найкращих у місті крамниць готового плаття Л.Розенбаума. Другий поверх здавався квартиронаймачам.
Ставши домовласником, Барак припинив виробництво газованої води. Проте проскурівчани майже не відчули цього. На той час у місті діяли вже кілька підприємств з виробництва штучних вод. Так, у 1898 році працювали п’ять заводів, у 1903 — вісім. Правда, всі вони були маленькими (по 1-2 робітників на кожному), але цілком задовольняли попит на “шипучку” у Проскурові та околицях.
Звернімо увагу ще на два “об’єкти” на поштівці.
Перший — височезний стовп із ліхтарем. Електроосвітлення на вулицях Проскурова з’явилося лише у 1911 році, отож на початку ХХ ст., коли зроблено фото для поштової картки, для освітлення використовували гасові ліхтарі. Якщо бути точним — гасово-калильні. Принцип їх дії у тому, що гас, змішаний з повітрям, під тиском подавався до пальника, де розжарював калильну металеву сітку. Сам ліхтар закріплювався на високому стовпі за допомогою кронштейна. На стовпі був прилаштований дерев’яний ящичок з рукояткою всередині, від якої йшов вгору по стовпу до ліхтаря дріт. Ліхтарник відкривав скриньку і, рухаючи рукояткою, спускав ліхтар униз, запалював вогник, потім накачував повітря — і ліхтар з шумом спалахував яскравим сліпучим білим світлом. Такий ліхтар давав світла більше, ніж звичайний гасовий майже у 10 разів.
Другий “об’єкт”, що привертає увагу, розміщений біля стовпа — глибокий рівчак та дерев’яний місток через нього. Такими рівчаками до початку ХХ ст. були обкопані всі вулиці Проскурова. Їх призначення — відведення стічних вод, адже у місті каналізації до кінця 1920-х років не існувало. Подивіться ще раз уважно на фото — рівчаки та містки уздовж всієї вулиці. Для безпечного руху гужового транспорту рівчаки обмежували стовпчиками.
Сергій Єсюнін,
історик, співробітник Хмельницького
обласного краєзнавчого музею