Їх дає не якийсь там мольфар-провидець, екстрасенс чи гадалка, а поет-гуморист, сатирик і пародист Петро Савчук, який за 55 років творчості (27 збірок) та завдяки прискіпливим життєвим і літературно-критичним спостереженням, має що сказати знедоленим і обділеним жіночим щастям — кохати і бути коханими.
Їх дає не якийсь там мольфар-провидець, екстрасенс чи гадалка, а поет-гуморист, сатирик і пародист Петро Савчук, який за 55 років творчості (27 збірок) та завдяки прискіпливим життєвим і літературно-критичним спостереженням, має що сказати знедоленим і обділеним жіночим щастям — кохати і бути коханими.
Його сатиричний сміх — “…то є ліки, яких не купиш в аптеці. Бо коли людина сміється, у неї поліпшується загальне самопочуття і зміцнюється імунна система. Зрештою, сміх дає мозку відпочинок”. (З передмови Валентина Чемериса до збірки Петра Савчука “Як вибрати чоловіка” (вибране), Хмельницький, 2015 рік).
Саме згаданою вище 27-ю збіркою зустрів свій 80-річний ювілей знаний в Україні поет. Народився Петро Савчук 24 червня 1935 року в селі Іванівка Новоушицького району. Нині живе у Хмельницькому.
Про його творчі здобутки писали чи не двісті авторів у місцевій і все-українській пресі.
Відкривається свіжа збірка 46-ма поетично-гумористичними порадами і не тільки для жінок, у яких з гострим сарказмом висміюються вади нашого суспільного життя — корупція, казнокрадство, аморальність панівної верхівки, зокрема і в гуморесці “Не сучасний”:
Якось жіночка Дорота
Прокурора пробира:
— Що це в тебе за робота
Що не маєш хабара?
Лиш чекаєш дня зарплати,
Коли в місяць раз дадуть.
А нам діток тра навчати
За кордоном, а не тут.
А до тебе ж ходять люди,
Кожен має купу лих.
Хабарі у всіх і всюди
На посадах керівних.
Беруть тисяч тих до біса,
Нагортаючи добра —
Чи на місце біля лісу,
Чи котедж біля Дніпра.
Так нахраписто всі діють,
Що й придертись нема слів,
Навіть доларами сіють
В кабінетах у суддів.
Бачать жінки переміни,
Все в них вдома до ладу…
Як характер ти не зміниш,
То знайду собі суддю.
З болем у серці Петро Савчук пише про соціальне розшарування нашого суспільства на чесних бідняків і злодійкуватих багатіїв. У “Листі до Тараса” (Шевченка — авт.) пише:
З Полтави та Одеси,
З Поділля й Волині
Пишем-шлем тобі, Тарасе,
Скаргу нашу нині.
Адже маєм степи й води,
Жити б та радіти…
Та народ ледь кінці зводить —
Нікому жалітись.
Така доля невесела,
Роду не шанують.
Ніби є ще наші села,
Та хати пустують.
На подвір’ях ростуть хащі,
А чини все більше
Обіцяють жити краще…
А воно все гірше.
(Скорочено — авт.)
Петру Миколайовичу болить душа за нашу національну невизначеність, коли в паспорті не вказується національність:
Є в нас прапор, герб і гроші,
Ситі депутати.
Та чи знають діти наші
Хто їх батько, мати?..
Жаль і смуток огортає
Щодня від неслави,
Бо як нації немає,
То нема й держави!
(“Хто ми?”)
Відповідаючи на поетичну репліку Бориса Олійника “…А в Україні більшає ослів // І скоро зовсім виведуться коні, // Чи не тому і плодяться “зірки”, Петро Савчук додає:
Щодо ослів, то хочу помовчать.
А коні разом з фермами згубили.
І всі поля неорані стоять,
Лише “зірок” доволі наплодили…
О, справді так, Борисе Іллічу,
Талан людський не купиш, як свічу,
Із ним таки потрібно народитись.
(“Недіючі закони”)
І все ж таки, незважаючи на гостроту проблем, які зачіпає автор, усі гуморески і пародії Петра Савчука сповнені шарму м’якої іронії та щирості сміху над нашими негараздами. У них криється глибокий моралізаторський зміст, завуальований дотепними метафорами й порівняннями.
Другий розділ збірки — це гострі “Літературні пародії” на так звані поетичні “ляпи” своїх майже сотні колег по перу. Особливо дісталося “на горіхи” авторам колективної збірки “Ніч еротичної поезії” -— Дмитру Лазуткіну за вірші “Хочеться тебе пити, їсти” та “Класика”, Келі Лікаренко (“Хіба я винна”), Юлії Шешуляк (“Найперший”), Юрію Винничуку (“Невдача”), Юрію Луканову (“На “відмінно”), Оксамитці Блажевській (“Станеш відомим”):
Мої спокусливі стегна,
Як шал твій клекоче.
Бо так мене хочеш…
Якщо дуже постараєшся,
То твій вірш опублікують
І ти станеш відомим поетом.
Оксамитка Блажевська, збірка “Ніч еротичної поезії”
Так кров в моїх стегнах клекоче,
Мов сік у пагіллях живих,
І кожен із хлопців ще хоче
Заглянути вище на них.
Та я їх немов накриваю.
Й стуляю, як в жмені горіх,
А в серці кохання співає,
Бо хлопців жалію усіх.
А ще якось взнали мужчини,
Що ліру інтимну пишу,
Тож ходять за мною щоднини,
Щоб збити у лоно росу.
Та я не чиню перешкоди,
Така уже воля моя,
Кажу: “Хто найкраще вдогодить,
Той стане відомим, як я”.
Дошкульно-в’їдливе перо сатирика Петра Савчука боляче жалить тих, хто ради рими “тулить хто зна що” (відповідь поетові Сергію Зубцю на вірш “То для тебе”).
За розхристаність поетичної думки аж до оголеного натуралізму найбільше дісталося Наталі Павлик, яка дає “…Живим чоловікам пристойності урок”: “Молітеся за ту красу жінок, що спокушає і монахів”.
Петро Савчук їй відповідає:
Монахи всі достойні гарних слів,
Бо мають смиренність сугубу,
То є жінки, не боячись гріхів,
Ідуть до храму, мов до клубу…
Бо ж “…самі в церковній службі ні бум-бум,//А стегна голі тичуть до монахів”.
Та й чи достойна публічного друку така натурально-хтива еротична поезія Наталі Павлик, як-от: “В долонях оголені перса — бався! // Хитнулись, мов білі айстри. // О, як раптово у тебе піднявся (???) // Настрій”?..Або ж її зізнання: “Не вберегтися від гріхопадіння — // Ти розгорнув, як вітер, пелюстки мої…”(???). (Збірка “В снігах самоти”).
А чи міг сатирик оминути Наталині такі “поради сорокарічним жінкам”, як-от: “Вилюбити чоловіка до знемоги так,// Щоб не лишилось іншій!”? Отож і радить сатирик своїм читачам:
А ще для тих, хто книг моїх не чув,
Пишу оце відверто, не для преси:
Якщо ти Павлик книгу розгорнув,
То зразу вивчиш творчість поетеси.
Третій розділ збірки — це “Літературні діалоги” зі своїми опонентами, які не вміють з гумором сприймати пародію на свою творчість.
Загалом, збірка Петра Савчука “Як вибрати чоловіка” засвідчує його постійне зацікавлення і критичне відстеження літературного процесу в Україні за останні роки, його гостру реакцію на творчі промахи колег.
Завершується збірка “Дружніми жартами” — шаржами на адресу відомих майстрів художнього слова — Василя Кравчука, Валентина Чемериса, Романа Болюха, Анатолія Ненцінського, Євгена Дударя.
Доречно буде на завершення процитувати “Ювілейний жарт” Віталія Мацька, адресований Петру Савчуку, який узагальнює творче кредо пародиста:
Гострішим все стає перо,
Ночами муза тішить душу,
Тому ж бо я, Савчук Петро,
Пародії писати мушу.
На мушку всіх поетів взяв.
Підняв перо, як сіно вила.
Слоновську, Чубач “відшмагав”,
Аби із слів гнізда не вили.
То ж зачепив їх за ребро,
Дарма, що осінь на порозі —
Не хочу я, Савчук Петро,
Плестися тихо ув обозі.
Нехай не струшує сади
До ніг моїх осінній вітер,
Бо, як без кисню і води.
Без віршів я не можу жити.
Тож є ще порох у творчій порохівниці Петра Савчука! І дай йому, Боже, ще довгих і благих літ життя і творчої снаги!
Микола Кульбовський