Такий щільний графік виїздів до військових з благодійними концертами Україною природно дається взнаки на рівні фізичної втоми. Проте вона просто мізерна порівняно з емоціями, словами вдячності, відкритими навстіж душами наших захисників, з якими випадає спілкуватися під час волонтерсько-мистецьких поїздок. Коли усвідомлюєш, дивлячись у вічі бійцям, що вони ризикують життям заради наших мирних буднів, тоді всі питання доцільності затрачених зусиль не тільки відступають на дальній план, а просто зникають на тлі розуміння потрібності того, що ти можеш зробити для цих людей.
Такий щільний графік виїздів до військових з благодійними концертами Україною природно дається взнаки на рівні фізичної втоми. Проте вона просто мізерна порівняно з емоціями, словами вдячності, відкритими навстіж душами наших захисників, з якими випадає спілкуватися під час волонтерсько-мистецьких поїздок. Коли усвідомлюєш, дивлячись у вічі бійцям, що вони ризикують життям заради наших мирних буднів, тоді всі питання доцільності затрачених зусиль не тільки відступають на дальній план, а просто зникають на тлі розуміння потрібності того, що ти можеш зробити для цих людей.
Отож спільно з 42-м гарнізонним будинком офіцерів (директор Сергій Чеплаков) “сотня” завітала з концертами до Львова, точніше Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, де лікуються і проходять реабілітацію бійці АТО. Наступний пункт призначення — Яворівський полігон академії Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного Міжнародного Центру миротворчості та безпеки. На Яворівському полігоні ми бажані гості, оскільки отримуємо запрошення завітати туди вже не вперше і, як наслідок, не востаннє.
А за понад чотири сотні кілометрів від цього пункту військового навчання розташований 37-й Загальновійськовий полігон 199-го Центру ПДВ, більше відомий як Житомирський полігон. За погодженням з Генеральним штабом України, наш колектив навідався з концертом і до тамтешніх атошників та мобілізованих. Ще до початку концерту нам провели екскурсію полігоном, показавши важку техніку, котра перебуває на оброєнні армії. А далі — майже двогодинний концерт, сповнений емоцій, драйву, потужної енергетики, відкритих сердець, оплесків і сліз… вояків. Глядацька зала, такий собі партер з дерев’яними лавками обабіч дороги, замість лаштунків з одного боку — важка військова техніка, з другого — намети, а над головами — тільки небо, хмари і Бог. Я не знаю, якими словами описати той стан, коли кожен з артистів “сотні”, виступаючи перед хлопцями, викладається на всі сто, нічого емоційно не залишаючи собі “на потім”… Не знаю, як описати те, що відбувається в душі, коли дорослий чоловік, який командував обороною терміналу Донецького аеропорту, даруючи тобі квіти, плаче, як дитина, і запитує: “Що ви наробили? Тепер всі хлопці знатимуть, що “Душман” вміє плакати…”. Я не знаю, як можна їхати додому, коли по завершенню концерту хлопці не відпускають нас — фотографуються, спілкуються, просто хочуть побути поруч… Зате знаю напевне, що наша мистецька праця надзвичайно потрібна їм, бо здатна зцілювати і душі, і тіло.
Як ніде, чітко ця істина проявилась під час концерту в старокостянтинівському військовому госпіталі Міністерства оборони України. Колектив “сотні” прибув до шпиталю з подвійною місією — окрім концерту, вручили медичній установі надзвичайно необхідний масажний стіл, придбаний за гроші, що їх зібрали під час благодійного концерту “сотні” в Старокостянтинові в межах параду вишиванок. Решту суми, а це понад сімсот гривень, дозбирали працівники соціальної галузі міста.
І кожен концерт — інакший за наповненням, імпровізаціями, емоціями. Із чим можна порівняти видовище, коли півтисячі вояків танцюють на плацу Яворівського полігону “Сертакі” під скрипку Майї Онищук, чи плачуть під звучання скрипки Антона Вараниці на Житомирському полігоні? Коли опускають голови, згадуючи загиблих побратимів під “Полки” Віктора Шайди, або дружно йдуть до танцю з артистками “сотні”, поки співає Марина Українець, а згодом усі разом співають з Катериною Аргуновою, Артемом Ромасюковим, Назарієм Поляковим, Іриною Качан… Коли доброзичливо підтримують юну Олену Файчук, котра дебютує з новою піснею, коли розмовляють “однією мовою” з капітаном ЗСУ Олександром Петруком… Не впевнена, що колись зітреться з пам’яті вчинок репера Руслана Ковальчука. Хлопець одягнув на концерт футболку з тризубом і ця одежина настільки сподобалася атошнику зі старокостянтинівського госпіталю, аж попросив її продати. Тоді Руслан просто зі сцени звернувся до бійця: “Брате, вибач, я не можу продати тобі цю футболку, я її тобі… дарую”. Зняв і подарував під овації заповненої зали. Чи імпровізоване виконання пісні “Лента за лентою” від дівчачої частини сотні — шквал енергетики, нового голосового й емоційного наповнення та, звісно, — краси!
Окрім естетичної складової, кожна поїздка потребує матеріальних вкладень. Отож, дякуємо всім, хто долучився до організації благодійних концертів “сотні”: магазин “Вікторія” (Король В.В.), магазин №1, ФОП Дуліба П.В., трудовий колектив Старокостянтинівського РЕМу (Чучерілов В.М.), трудовий колектив міськрайонного центру зайнятості (Фесун Л.Е.), ПП Аксененко І., ПП Степанишина І.Ю. надала для поїздки транспорт, а водій Борис уміло кермував. Також дякуємо обласному управлінню культури, національностей та релігій (Трунова І.М.) і філармонії (Драган О.В.) за наданий для поїздки транспорт, а водію Олегу — за безпечну їзду і цікаве товариство. Пальне для “газельки” придбали за кошти Кравчука Р.В. — керуючого відділенням “Інтер Случ” ТОВ “Енселко-Агро”. Окремих слів подяки заслуговує начальниця управління соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Наталія Шабельник, котра активно долучається до вирішення технічних питань у площині поїздок “Мистецької подільської сотні”, а також усі працівники галузі соцзахисту.
…Ця війна змінила кожного з нас, відшліфувала, вичистила душі та думки, переродила на ментальному рівні, пробудивши наше істинне українство. На жаль, через кров і біду. Проте перемога обов’язково буде за нами!
Оксана Радушинська
Фото Петра Радушинського