На поштовій картці початку ХХ століття — двоповерховий цегляний будинок з високим куполом на розі. Споруда, яку зафіксував фотооб’єктив, добре відома більшості хмельничан: тут з 1986 року розмістився обласний художній музей. Приємно, що майже за століття свого існування зовнішній вигляд цього будинку практично не змінився, хоча за цей час тут перебувало чимало господарів: у 1950-х роках — облвиконком, у 1960-х — міськком партії, у 1970-х — редакції обласних газет “Радянське Поділля” і “Корчагінець”… Споруджено будинок №47 у 1903 році для Проскурівського відділення Південно-Російського промислового банку.
На поштовій картці початку ХХ століття — двоповерховий цегляний будинок з високим куполом на розі. Споруда, яку зафіксував фотооб’єктив, добре відома більшості хмельничан: тут з 1986 року розмістився обласний художній музей. Приємно, що майже за століття свого існування зовнішній вигляд цього будинку практично не змінився, хоча за цей час тут перебувало чимало господарів: у 1950-х роках — облвиконком, у 1960-х — міськком партії, у 1970-х — редакції обласних газет “Радянське Поділля” і “Корчагінець”… Споруджено будинок №47 у 1903 році для Проскурівського відділення Південно-Російського промислового банку.
Південно-Російський промисловий банк був одним із провідних акціонерних комерційних банків, відділення якого працювали чи не в кожному більш-менш великому українському місті того часу. Основний капітал банку на 1900 рік складав 5 мільйонів рублів, запасний — 1 мільйон 435 тисяч. У 1908 році Південно-Російський банк значно збільшив свої капітали та мережу й отримав нову назву — Об’єднаний банк із відповідним перейменуванням усіх відділень.
Проскурівське відділення відкрили у 1903 році у спеціально спорудженому для нього двоповерховому будинку. Домовласник, купець Давид Ніренберг зумів виконати головну вимогу, яку висунуло правління банку до проекту будівлі: “должно выглядеть солидно, внушая доверие клиентов”. Дійсно, споруда, що поєднала візерунчастість цегляного стилю з елементами неоренесансу й модерну, стала окрасою міста. Дотепер на фризах ризалітів збереглися круглі глухі віконця з вписаним роком будівництва “1903”, а на фризі ризаліту, що виходить на вулицю Володимирську, — дві прямокутні ніші з літерами “Д” та “Н” — ініціалами власника будинку Давида Ніренберга.
Клієнтами банку були переважно промисловці, купці, міщани, які брали позики на будівництво будинків і підприємств. І те, що на початку ХХ століття Проскурів почав активно забудовуватись добротними будівлями, чимала заслуга і цього банку. Ось, наприклад, рядки з книги “Проскурів 27 років тому” видання 1915 року: “…Настала новая эра, забытый Богом и людьми город серьезно зашевелился, …купечество очнулось и стало действовать, чинить, ремонтировать и украшать свои дома, укрепляя веру в дальнейший рост города. Много содействовал этому росту Южно-Русский банк, открывший широкий кредит всем строившим дома”.
До історії будинку додамо, що у меншій його частині (крило вздовж вулиці Проскурівської) Давид Ніренберг влаштував невеличкий готель та ресторан “Венеція”.
Сергій Єсюнін, історик, співробітник обласного краєзнавчого музею