Напевно, ви чули афоризм про те, що українська армія досі не має на озброєнні атомної зброї лише тому, що таке завдання ніхто не поставив волонтерам? Як відомо, у кожному жарті є лише частка жарту. А щодо українських волонтерів і їхнього вміння знайти, закупити, доставити на передову не лише речі першочергового вжитку, а й складну військову техніку — мовлено не раз. До благородної справи волонтерства долучаються люди різного віку і соціальних статків. Часто найменш заможні віддають останню гривню на потреби бійців, а величезний обсяг роботи виконують власноруч загони небайдужих людей.
Напевно, ви чули афоризм про те, що українська армія досі не має на озброєнні атомної зброї лише тому, що таке завдання ніхто не поставив волонтерам? Як відомо, у кожному жарті є лише частка жарту. А щодо українських волонтерів і їхнього вміння знайти, закупити, доставити на передову не лише речі першочергового вжитку, а й складну військову техніку — мовлено не раз. До благородної справи волонтерства долучаються люди різного віку і соціальних статків. Часто найменш заможні віддають останню гривню на потреби бійців, а величезний обсяг роботи виконують власноруч загони небайдужих людей.
От і мешканці Старокостянтинова зібралися толокою плести маскувальну сітку в АТО. За ініціативи настоятеля Святотроїцького храму УПЦ Київського патріархату отця Степана (Капустинського) і фотографа творчого волонтерського об’єднання “Мистецька подільська сотня” Петра Радушинського вперше в місті відбулась акція, котра згуртувала громаду навколо такої ідеї. Ні, маскувальні сітки плели й раніше — переважно на базі загальноосвітніх шкіл. Але вперше скликали людей різного віку і професій після робочого дня до приміщення Замку князів Острозьких заради благородної волонтерської справи. І люди зійшлися! Вчителі й учні, пенсіонери, службовці, журналісти, волонтери, бібліотекарі, працівники культури, мешканці й гості міста, громада храму. За неповних чотири години добротно сплели одну маскувальну сітку розміром 2,3 на 4,5 м і майже-майже довершили другу — 6 на 9 м (наступного дня її доплели остаточно). Для маскувальної сітки потрібні власне… сама сітка і шматки тканини. Капронова рибальська сітка коштує хоч і не захмарні гроші, але й не дешево, зважаючи на одвічну потребу в готівці для волонтерських справ. На допомогу прийшли колеги-волонтери з Хмельницький Армія SOS — вони надали більшу за розміром сітку. А меншу пожертвували на потреби бійців пенсіонери Анатолій Дмитрович та Надія Василівна Івахи, батьки загиблого “кіборга”, командира роти Дмитра Іваха з Хмельницького. Шматки тканин зібрали у місцевих швейних майстернях. Та й взялися до роботи: різали, сортували, готували основу, натягували сітку, вчилися плести, а потім — впевнено плели, розмовляли, сміялися, співали, ділилися сумнівами, планами, надіями… Дощ за масивними вікнами фортеці то втихав, то знову припускав. Потім розпогодилося і червоно сідало сонце. Подбали про питну прохолодну воду для працівників, а директор Замку князів Острозьких Максим Перепелиця пригощав охочих кавою, потім і собі взявся нарізати смужки тканин. У декораціях древніх мурів злагоджено кипіла робота в ім’я майбутнього, в ім’я життя наших оборонців, в ім’я України.
Враженнями від спільної роботи поділились учасники акції.
Тетяна Бондарчук, дружина Героя України, Героя Небесної сотні Сергія Бондарчука, голова обласного осередку громадського об’єднання “Яворина”: “Я беру участь у багатьох патріотичних акціях і заходах, але до такої роботи, як сьогодні, долучаюся вперше. Отримала величезне задоволення від спілкування з однодумцями, з патріотами, для яких Україна — понад усе. Фізично від роботи втомилася, але морально — піднесена і завтра прийду знову”.
Олеся Литвиненко, школярка: “У нашій школі №1 ми вже плели сітки. Але зараз канікули, тому я радо долучилася до такої роботи. Дуже хочу якимось чином допомагати хлопцям з АТО, але не завжди маю таку фінансову можливість. А тут можу долучитися працею”.
Марина Українець, солістка Хмельницького муніципального естрадно-духового оркестру, учасниця “Мистецької подільської сотні” приїхала на акцію з Хмельницького разом з чоловіком-атошником, котрий кілька днів тому прибув на чергову ротацію, з синочком і мамою: “Навіщо мені це потрібно? Бо Україна мені потрібна! Мій чоловік — військовий, воює на Сході. Отож допомога армійцям для мене — справа честі. Сьогодні мій чоловік також допомагає плести сітку для хлопців. Бійці в АТО надзвичайно потребують нашої допомоги, дуже чекають на неї і вдячні не тільки за матеріальну, а й за моральну підтримку”.
Мама Марини Українець Світлана Василівна з Чорного Острова додає: “Я схвалюю волонтерську діяльність доньки і намагаюся всіляко їй допомагати. От сьогодні разом приїхали плести маскувальну сітку, познайомилася з тутешніми людьми. Дуже рада, що можу бодай у такий спосіб допомогти. Роботи вистачає — було б бажання! Головне — не бути ніякими”.
Богдан Білінкевич, прихожанин Святотроїцької церкви: “Такі акції дуже потрібні. І не лише для наших захисників, а й для нас. Бо волонтерська робота об’єднує, робить ближчими і відкритішими одне до одного”.
Оксана Бабенко, бухгалтер: “Сьогодні після роботи ще навідалася до поранених у госпіталі. Щоправда, швиденько, бо поспішала сюди. Волонтерство — вже частина мого життя. Знаєте, я не вмію стріляти, боюся вигляду крові, але мені просто необхідно щось робити, аби допомагати нашим бійцям. Бо виходить так, що півкраїни працює на перемогу, а інша половина робить вигляд, що їх це не стосується”.
Отець Степан, підсумовуючи роботу, втішений: “Ми сьогодні зробили подвійно корисну справу: сплели маскувальну сітку для бійців і об’єднали місцевих мешканців, сколихнули в їхніх серцях патріотичні почуття, спільно довели, що наша хата не скраю. Сьогодні все вдалося! Будемо працювати далі”.
Оксана Радушинська
Фото Петра Радушинського