Еволюція архітектури нині дозволяє будувати з будь-яких матеріалів. Проте завжди актуальним залишається дерево. Щоправда, якщо предки споруджували з нього житла, храми, головні будівлі поселень, то нині зі зрубу найчастіше зводять дачні будиночки, лазні чи літні кафе.
Еволюція архітектури нині дозволяє будувати з будь-яких матеріалів. Проте завжди актуальним залишається дерево. Щоправда, якщо предки споруджували з нього житла, храми, головні будівлі поселень, то нині зі зрубу найчастіше зводять дачні будиночки, лазні чи літні кафе.
Дерев’яна спадщина минувшини — глиба історії, в ній — культура, побут, традиції народів.Про це чимало знає хмельницький майстер по роботі з деревом Олег Борисов. Головне захоплення його життя — відтворення визначних дерев’яних пам’яток України та Росії з сірників та дерев’яної стружки.
Захоплення дерев’яною спадщиною Росії в Олега Борисова ще з дитинства. Батько родом з Костроми, куди завжди возив малого Олега на літні канікули. “Дорогою відвіду-вали визначні місця, музеї, галереї Москви, Ярославля, Костроми… Найяскравіші враження — Ярославський кремль, Свято-Троїцький Іпатіївський монастир, який зберігся до наших днів. У Росії, де густі ліси, — майже все з дерева: будинки, різне домашнє приладдя, підводи, величезні паркани тощо. У дерев’яному зрубі взимку тепло і затишно. Звісно, камінь значно надійніший для житла, але в дерев’яній оселі особлива аура.
З тих пір у мене потяг до прекрасного, бажання відтворювати і розповідати про надбання предків”, — ділиться майстер.
Першу роботу — невеличкий колодязь Олег Борисов створив, коли навчався ще у восьмому класі. Згодом виготовляв значно складніші вироби за зразками зі спеціальної літератури, якої, каже, раніше було чимало. Одна з перших і улюблених досі робіт (1972 рік) збереглася донині — типовий дерев’яний дворик предків із сірників, де є хатинка, колодязь, хлівець, обора з хвірткою, що відчиняється, лежать крихітні нарубані полінця. Цей виріб особливий, бо вогнище на подвір’ї світиться від вмонтованого ліхтарика. Олег Борисов згадує, що при такому світильнику читав колись синам казки перед сном.
Любов до дерева, а ще більше — до дітей привела його колись у міську станцію юних техніків, де працював викладачем.
Відтоді Олег Борисов зробив чимало макетів храмів, замків та фортець, був учасником 68 міських та всеукраїнських виставок. У 2011 році став переможцем конкурсу майстрів декоративно-прикладного мистецтва у Києві “На крилах надії”, отримав нагороду від екс-президента Віктора Ющенка за участь у виставці, присвяченій 360-й річниці битви під Пилявцями, брав участь у все-українській виставці до 1025-ї річниці хрещення Русі тощо. “Найбільше люблю відтворювати храми, — розповідає Олег Борисов. — Важливо нині продемонструвати їх первозданний вигляд, хоча б у мініатюрі. Тому, виготовляючи роботи, не фантазую, а зі спеціальних альбомів, світлин (масштаби вираховую відносно середнього людського зросту, якщо на фото є люди поруч будівлі) виготовляю ідентичну копію з оздобою, рухливими дверима, вікнами”.
Серед улюблених робіт — Успенський собор у Кемі (1711-1717 років побудови), створив його за півтора року. Будувалася споруда на честь перемоги у битві над шведами.
Взагалі раніше побудову важливої споруди у місті присвячували визначній історичній події чи особі. 
Цікава історія церкви архістратига Михаїла у Хаврогорах Архангельської області, мініатюра якої теж є в колекції майстра. Коли смотрителі вистежили ворогів, котрі наближалися до поселення, забили на сполох. Мешканці, зібравши цінне, худобу, ринули ховатись у непролазних болотах і лісах поблизу. Заставши порожні оселі, хліви, від люті загарбники розтрощили все, найбільше ж постраждала церква. Повернувшись, люди почали її відбудовувати. Спершу взялися за вежу, яка слугувала і пунктом для вартових, пізніше до неї прибудували храм. З тих пір церква ніби від’єднана від вежі.
З надбрамною вежею — пунктом огляду місцевості та захисною спорудою створений і Миколо-Карельський монастир, його теж відтворив автор.
Дерев’яну Україну майстра, яка від російської спадщини відрізняється геометричними формами, елементами декору, уособлюють церква у Кам’янці-Подільському, ворота у львівський музей під відкритим небом “Шевченківський гай”.
Чимало може розповісти Олег Борисов про своє захоплення. Читає спеціальну літературу, знає про дерево всі подробиці. Крім палених сірників, які нагадують реальну, пристарену від дощу, сонця дерев’яну будівлю, використовує палички з-під морозива, для розмішування кави, покриваючи їх морилкою.
Деревообробкою захоплювалися діди майстра, передалося хобі й синам. Те, що “мужик рубил топором”, відтворюють нині лезом та ножем. Від освоєного ними природного матеріалу, переконані, йде особлива благодать. Недаремно Ісус Христос був саме теслею. Особливі й дерев’яні церкви, храми, собори. “Вони не раз відроджені з попелу, відродимо і ми пам’ять про них”, — закликає Олег Борисов.
Частина його поробок з деревини нині зберігається у школі іконопису “Нікош”.
Крім того, має Олег Борисов й інші хобі: виготовляє сувеніри, картини з соломки та дерев’яних паличок, а ще грає на баяні.
Ірина САЛІЙ