Зрозуміло, що напередодні Дня Конституції варто говорити про Основний Закон країни, до якого нині готуються суттєві зміни. Наш пересічний громадянин пам’ятає цей день швидше через те, що він є вихідним у календарі, не надто вникаючи у тонкощі конституційних процесів, віддаючи їх на розгляд політиків, людей влади і, правду кажучи, не надто вірячи у пряму дію задекларованих у Конституції своїх прав і свобод.
Зрозуміло, що напередодні Дня Конституції варто говорити про Основний Закон країни, до якого нині готуються суттєві зміни. Наш пересічний громадянин пам’ятає цей день швидше через те, що він є вихідним у календарі, не надто вникаючи у тонкощі конституційних процесів, віддаючи їх на розгляд політиків, людей влади і, правду кажучи, не надто вірячи у пряму дію задекларованих у Конституції своїх прав і свобод. Така недовіра до власного законодавства разом із Основним Законом збереглася у нас ще з радянських часів і за роки незалежності ми не переконали суспільність, що законність у нашій державі є незворотною як щодо захисту громадян, так і до їх покарання, якщо вони вступають у конфлікт із законом. Тож не дивно, що нинішній рейтинг довіри до судової системи разом із Конституційним судом та до всіх правоохоронних органів загалом знаходиться на критичній відмітці. А скандали з виявленням у цьому середовищі корупціонерів викликають лише іронічні усмішки, бо суспільство досі не побачило реальних кроків держави, її політичного керівництва, парламенту до реформи судової системи, яку можна і треба було робити, не чекаючи змін до Конституції.
Он, днями ми побачили черговий скандал вже з головою Апеляційного суду Києва, який переконував журналістів у своїй законослухняності, цинічно кажучи неправду. А що маємо казати про Конституційний суд, який свого часу благословив Януковича на знущання з Конституції, захоплення влади в країні, підтримував усі незаконні дії цього режиму? Словом, маємо визнати, що наша країна після Майдану не надто просунулася на шляху до утвердження верховенства права та конституційних свобод.
Проте визнання цього беззаперечного факту аж ніяк не означає, що ми, прості громадяни, повинні тільки й те робити, що чекати, коли влада сама зініціює суспільні зміни, привівши державу у конституційне поле в усіх його складових. Як би це для когось пафосно не звучало, але без того, що називається громадянським суспільством, нам державу та її конституційний процес не перезавантажити. Зрозуміло, що на фоні постмайданних процесів у нас з’явилося немало нових громадських об’єднань та ініціатив, серед яких, зокрема, в нашому місті створилися відверто авантюрні середовища. Чого тут варта тільки так звана територіальна громада міста! Проте хоч і доволі не просто, але процеси кристалізації громадянського суспільства тривають по всій країні і є сподівання, що вони матимуть неабиякий вплив вже у найближчий час на результати місцевих виборів і загалом на переформатування політикуму. Великі надії, принаймні в мене, на волонтерський рух та на громадські об’єднання учасників АТО. Тобто попри все конституційні процеси наповнюються не лише теоретичними напрацюваннями відповідних державних органів, до яких, як, до прикладу, складу Конституційної асамблеї, є питання, але й реальним змістом, з яким наша оновлена влада по всій її вертикалі та горизонталі таки змушена буде рахуватися все більше і більше. Тож на питання: кого захищає наша Конституція, можна відповісти цілком однозначно: тільки тих, хто здатний сам захищати свої громадянські права і свободи, хто здатний і сам змінювати свою державу…