Розмови навколо місцевих виборів нині стають основною темою усіляких телевізійних політшоу, про них частіше пише преса, говорять політики. У парламенті, як відомо, планують найближчим часом прийняти ряд законодавчих актів, які повинні встановити правила гри у цьому доволі дивному виборчому марафоні.
Розмови навколо місцевих виборів нині стають основною темою усіляких телевізійних політшоу, про них частіше пише преса, говорять політики. У парламенті, як відомо, планують найближчим часом прийняти ряд законодавчих актів, які повинні встановити правила гри у цьому доволі дивному виборчому марафоні. Ці питання, складається враження, мало не відсунули на задній план війну на Донбасі, проблеми з анексією Криму, гуманітарну катастрофу на українських окупованих територіях, безлад, зокрема, у відомстві надзвичайників, що переконливо продемонструвала техногенна аварія під Васильковом, та багато інших нагальних проблем, які потрібно вирішувати керівництву держави, нам із вами, аби стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні. Нині нас хтось пробує переконати, що ось проведемо місцеві вибори, які мають накластися на адміністративно-територіальну реформу, і заживемо по-новому, краще, ну, як, до прикладу, у тій же Польщі чи Прибалтиці, де цей шлях уже пройшли.
Насправді ж цей хтось прагне видавати бажане за дійсне, бо ці місцеві вибори можуть стати викликом, який дуже складно буде долати нашому суспільству, яке ще не готове адекватно реагувати на реформаторські новаторства “зверху”, коли влада не надто квапиться залучати до їх реалізації представників громадянського суспільства. З іншого боку, ще більше насторожує факт, що на цих виборах цілком може відбутися реванш вчорашніх, які під личинами різних партійних брендів пробують нині втиратись у довіру виборців. Уявіть собі, що за останній рік у нас з’явилося до півтора десятка нових партій, швидкими темпами реанімуються старі партійні структури, як-от вчорашня партія залізничників і транспортників “Відродження”, яку очолив нардеп Віктор Бондар, відомий прислужництвом режиму Януковича, який голосував за антинародні “закони 16 січня” в поперед-ньому парламенті. Що спроможні відродити подібні штучні політсили, крім звичного маніпулювання довірою виборців, яку будуть підсилювати заохочувальними корупційними технологіями? Політологи стверджують, що не менш потужно наш олігархат використовуватиме і старі бренди державницьких сил, для яких знайдуться, точніше прикупляться, впізнавані обличчя. Як вам, до прикладу, поява на партійному небосхилі політсили з патріотичною назвою “Укроп”, тобто “Український опір” чи щось подібне? А уявіть, які обіцянки будуть линути з вуст активістів “Опозиційного блоку”, лідери якого, без винятку, вже давно мали б сидіти на лаві підсудних.
На жаль, наша нова влада, здається, загралась у демократичні стандарти, забуваючи, що Україна перебуває в стані війни, тож поява на політичному горизонті усієї цієї п’ятої колони просто недопустима за визначенням. Як на мене, цілком логічним у складних умовах, якщо не вистачає духу на військовий стан, було б вводити бодай його елементи, які якраз і повинні поширюватися на діяльність громадсько-політичних об’єднань та партій, заборонивши участь у виборах цьому клонованому антиукраїнському партійному непотребу. Хоча, здається, все йде до того, що в ролі подібних люстраторів доведеться виступати самим виборцям, від чого в мене особисто оптимізму не додається, коли згадаю принаймні недавні парламентські вибори, результати яких на мажоритарних округах у нашім краї шокували…