Поштова картка початку ХХ століття зафіксувала центральну вулицю нашого міста — Проскурівську (тоді Олександрівську) в районі будинку №33. Він якраз на фото праворуч — двоповерховий, перший поверх нині займають різні кафе і крамниці, а другий — військкомат. Споруджений будинок 1897 року, на той час у ньому розміщувався готель “Петербурзький” — один із найкращих у місті. Власницею готелю була місцева купчиха Сколецька. Цікаво, що після початку Першої світової війни, у 1914 році, вона змушена була перейменувати готель на “Петроградський”. Такий крок був пов’язаний з масовою хвилею антинімецьких настроїв у всій Російській імперії. Нагадаємо, що у Першій світовій війні саме Німеччина була головним ворогом, і навіть столицю Санкт-Петербург перейменували тоді на російський лад — Петроград.
Поштова картка початку ХХ століття зафіксувала центральну вулицю нашого міста — Проскурівську (тоді Олександрівську) в районі будинку №33. Він якраз на фото праворуч — двоповерховий, перший поверх нині займають різні кафе і крамниці, а другий — військкомат. Споруджений будинок 1897 року, на той час у ньому розміщувався готель “Петербурзький” — один із найкращих у місті. Власницею готелю була місцева купчиха Сколецька. Цікаво, що після початку Першої світової війни, у 1914 році, вона змушена була перейменувати готель на “Петроградський”. Такий крок був пов’язаний з масовою хвилею антинімецьких настроїв у всій Російській імперії. Нагадаємо, що у Першій світовій війні саме Німеччина була головним ворогом, і навіть столицю Санкт-Петербург перейменували тоді на російський лад — Петроград.
Серед постояльців готелю можна згадати чимало відомих осіб. Так, у 1901 році проїздом у Кам’янець-Подільський тут кілька днів перебував один із фундаторів музичної освіти на Поділлі Тадей Ганицький. Восени 1905 року у готелі зупинявся організатор перших народних пересувних виставок В’ячеслав Розвадовський — відомий український художник і педагог, засновник Кам’янець-Подільської художньої школи з інтернатом для сільських дітей. Художня виставка була розгорнута навпроти готелю, в одному з приміщень міського саду. Серед картин були представлені роботи самого Розвадовського, а також Рєпіна, Куїнджі, Макушенка, Богданова-Бєльського, Реріха. Для тодішнього Проскурова подібна виставка — справжня подія в культурному житті.
Готель був націоналізований на початку 1920-х років радянською владою. Заклад ліквідували, а приміщення передали для потреб державних установ.
Цікавою на старій поштовій картці є постать городового — у шинелі та мерлушковій шапці із металевою бляхою. Перші установи поліції в Проскурові були створені практично одразу після приєднання Поділля до Російської імперії в 1793 році. Кількісний склад поліцейських чинів (спочатку нижній чин називався пристав, а з 1862 року — городовий) залежав від чисельності населення міста — на кожні 500 жителів не більше одного стража порядку. Наприклад, у 1806 році штат проскурівської поліції складався з чотирьох осіб на дві тисячі населення, у 1881-ому було вже 12 поліцейських на 14 тисяч жителів, а в 1910-му — 63 поліцейські на 35 тисяч проскурівчан. У 1862 році повітова і міська поліції об’єдналися в загальну повітову, і з тих пір у Проскурові було утворене повітове поліцейське управління. Очолював його справник, якому підпорядковувалися поліцейські наглядачі, котрі керували поліцейськими частинами, що складалися з городових. З 1890-х Проскурів поділявся на дві частини, кожна з яких виставляла на вулицях міста по сім постів. Городовий був озброєний шашкою, револьвером “Сміт-Вессон” та свистком.
На початку центральної вулиці
Поштова картка сторічної давнини зафіксувала центральну вулицю нашого міста — Проскурівську (тоді Олександрівську) на її початку. 
Будинки праворуч майже незмінними збереглися до наших днів. Ближчий будинок під №2, нині триповерховий, побудований наприкінці ХІХ століття. Його архітектура поєднує візерунчастість цегляного стилю з елементами неоренесансу й модерну. Первісно третій поверх мав вигляд симпатичної мансарди, проте на початку 1970-х її перебудували на звичайний поверх. Другий поверх та мансарду займали готельні номери, на першому були “Булочна”, магазин-салон “Меблі”, щіточна майстерня Хаї Вайншток та фотографія Герша Голованевського. До речі, цей фотозаклад був одним із найстаріших у місті — відкритий 1894 року.
Поруч з цією будівлею видніються ще два будинки з куполами. Останній із них — нині №6, на першому поверсі якого розміщена піцерія “Мак Смак”, був побудований 1898 року. Саме цю дату добре видно над лівим кутовим вікном другого поверху. Так само добре зберігся ліпний рельєфний вензель у вигляді переплетених букв “ЛХ”. Це ініціали власника будинку Лева Хаселева, колись відомого у місті дантиста. Як не дивно, Проскурів тривалий час не мав фахових стоматологів. Лише наприкінці ХІХ століття в місті з’являються перші дантисти. У 1895 році серед шести вільнопрактикуючих лікарів міста значився один дантист — Лев Соломонович Хаселев. У нього кілька років не було конкурентів, але незабаром ця “монополія” була порушена. Якщо 1900 року в Проскурові нараховувалося два дантисти (крім Хаселева, право зуболікування одержав ще Фроим Городиштян), то в 1904 році — уже шість. Кожен дантист намагався відкрити власний зуболікарський кабінет. Хоча вдавалося це далеко не всім — занадто дорогими були устаткування, інструменти й матеріали. Проте стоматологія завжди була справою прибутковою. У 1898 році дантист Хаселев завершив будівництво прибуткового будинку на центральній вулиці міста: на першому поверсі він обладнав найкращий на той час стоматкабінет, на другому облаштував власну квартиру, а решту будинку здавав квартиронаймачам.
Наступні сто років, безумовно, внесли свої корективи у вигляд стародавнього будинку: у другій половині ХХ століття були втрачені частина ліплення, мансардовий поверх із балконом та високими куполами. У 2008 році мансардовий поверх відновили.
Двоповерхові споруди, що на старій поштівці видніються ліворуч, теж збереглися до наших днів, але зі значними перебудовами. На них з’явився третій поверх, зникли балкончики та деякі елементи декору. Але все одно ці будинки є яскравою складовою історичної забудови Хмельницького. Побудовані наприкінці ХІХ століття проскурівськими купцями, їх приміщення мали типове використання: перші поверхи — під крамниці, другі — під наймане житло.
Сергій Єсюнін, історик